Стоптані черевички

Жив колись був король. Було в нього дванадцять дочок, одна одною гарніша. Спали вони всі разом у одному залі, і ліжка їх стояли поруч; увечері, коли вони лягали спати, король зачиняв двері й зачиняв їх на засув. А вранці, коли він її відкривав, то завжди помічав, що туфлі у дочок усі від танців стоптани, і ніяк не міг зрозуміти, чому це відбувається.

І наказав король покликати клич по всьому королівству, що той, хто дізнається, де вони ночами танцюють, може вибрати одну з них собі за дружину, а після його смерті стати королем. Але хто з'явиться, а протягом трьох днів і ночей про це не дізнається, тому голова з плечей геть.

Ось зголосився незабаром один королевич узятись за цю відважну справу. Його добре прийняли і ввечері відвели до кімнати, що була поруч із залою-опочивальнею. Йому приготували постіль, і він мав спостерігати, куди королівни йдуть і де танцюють; а щоб нічого вони не змогли зробити потай чи піти кудись в інше місце, то двері в залі були залишені відчиненими. Але раптом повіки у королевича налилися ніби свинцем, і він заснув, а коли ранком він прокинувся, виявилося, що всі дванадцять королівень ходили кудись танцювати, — черевички їх стояли в залі, але у всіх на підошвах були протерті дірки. І другого, і третього вечора сталося те саме: і ось відрубали королевичу без жалю голову. Приходило потім ще багато інших, які бралися за цю відважну справу, але їм довелося поплатитися життям.

І ось трапилося, що один бідний солдат, який був поранений і служити більше не міг, попрямував до того самого міста, де жив король. Побачилася йому на шляху стара, вона спитала його, куди він іде.

— Та я й сам точно не знаю, — відповів солдат і жартома додав: — Є в мене охота дізнатися, де це й справді королівни свої туфлі під час танців стаптують, — от, може, я й королем зроблюся.

— Та це не так важко, — сказала стара. — Ти не пий вина, що піднесуть тобі ввечері, і прикинься, ніби міцно спиш.

Потім дала вона йому невеликий плащ і сказала:

— Якщо ти одягнеш його, то станеш невидимкою і зможеш тоді пробратися за дванадцятьма королівнами.

Солдат, отримавши добру пораду, вирішив взятися за цю справу: набрався він сміливості і до короля нареченим з'явився. Був він прийнятий так само добре, як і інші, і на нього теж одягли королівський одяг. Увечері, як настав час спати лягати, відвели його до кімнати поруч із опочивальнею; і коли він збирався лягати спати, прийшла старша королівна і піднесла йому келих вина; але він прив'язав до підборіддя губку, — вино все й увібралося, і він і краплі не випив. Потім ліг він у ліжко, трохи полежав і почав хропіти, ніби спить найглибшим сном. Почули то дванадцять королів, засміялися, а старша й каже:

— І цьому б теж не заважало своє життя поберегти.

Потім вони встали, відкрили шафи, скриньки та скриньки і дістали розкішні сукні; стали перед дзеркалами вбиратися і стрибати на радощах, що невдовзі зможуть вони знову танцювати. Але одна з них, молодша, і каже:

— Я не знаю, ви радієте, а в мене на душі якось важко: мабуть, з нами станеться якесь нещастя.

- Ех ти, лякана ворона, - сказала їй старша, - всього ти вічно боїшся! Хіба ти забула, скільки вже королевичів тут марно побувало? Солдату я навіть і не стала б сонного зілля підносити, цей дурень і так не прокинеться.

Ось королівни були вже готові й глянули на солдата, а він очі заплющив, не рушить, не ворухнеться, і подумали вони, що тепер уже боятися їм нема чого. Підійшла старша до свого ліжка і постукала до неї; і опустилося ліжко в підземеллі, і зійшли вони одна за одною вниз через підземний хід, а попереду всіх йшла старша. Солдат, бачачи все це, довго не заважав, він накинув на себе свій плащ і спустився вниз за молодшою. Посеред сходів він настав їй трохи на сукню, вона злякалася і крикнула:

- Що це? Хто це схопив мене за сукню?

— Та ти не вигадуй,— мовила старша,— це ти, мабуть, за гачок зачепилась.

Ось зійшли вони вниз і опинилися в чудовій алеї, і було все листя на деревах срібне, і вони все сяяли та сяяли. Солдат подумав: «Візьму я щось на знак доказу», — і він відламав з дерева гілку; раптом почувся страшний тріск. Молодша скрикнула:

— Тут щось недобре, ви чули тріск?

Але старша сказала:

— Це салютують на радощах, що ми скоро звільнимо від чарів наших принців.

І вони пішли потім іншою алеєю, де листя на деревах було все золоте, і, нарешті, третьою, де було листя все з чистих алмазів; і він відламав з обох дерев по гілці, і щоразу дерево тріщало, і молодша тремтіла від страху, але старша наполягала, що це салютують на знак радості. Пішли вони далі, і ось нарешті підійшли до великої річки; стояло біля берега дванадцять човнів, і в кожному човні сиділо за прекрасним принцем, і вони чекали своїх дванадцять королівни, і кожен посадив королівну до себе в човен, а солдат сів разом з молодшою.

А принц і каже:

— Чому цей човен раптом став сьогодні важчим? Доводиться мені веслувати щосили.

— Це, мабуть, — сказала молодша, — від спекотної погоди, і мене нині щось нудить.

І стояв на іншому березі гарний, яскраво освітлений замок, долинала звідти весела музика, труби та літаври. Перепливли принци через річку, увійшли до замку, і кожен із них став танцювати зі своєю милою. Солдат теж танцював разом із ними, ніким не видимий, і коли одна з королівни тримала кубок з вином, то він весь його випивав до дна, тільки вона підносила його до рота; і страшно було від того молодшій, але старша все змушувала її мовчати. Так протанцювали вони там до третьої ранку, і ось усі туфельки витопталися від танців, і довелося їм залишити свої танці.

Перевезли їх знову через річку, а солдатів цього разу сів на передній човен, до старшого. На березі вони попрощалися зі своїми принцами і пообіцяли прийти знову наступної ночі. Коли вони сходили сходами, солдат забіг уперед і ліг у свою постіль; і коли дванадцять королівни повільно піднімалися, стомлені, сходами, він уже хропів, та так голосно, що всі чули; і вони сказали: «Цей людини боятися нам нічого». Зняли вони свої гарні сукні, сховали їх, стоптані під час танців туфельки поставили під ліжко, а самі лягли спати.

На другий ранок солдат вирішив нічого не розповідати, а ще раз подивитись на це диво, — і ось ходив він і другу і третю ніч із ними разом. І все було так само, як і вперше, — вони танцювали доти, доки туфельки не стаптували. Але втретє взяв він із собою на доказ кубок. Ось настав час йому відповідати, і взяв він із собою і сховав три гілки та кубок і пішов до короля, а дванадцять королівни стояли за дверима і слухали, що він скаже. Коли король почав питати:

— Ну, кажи, де мої дванадцять дочок уночі всі туфельки в танцях потоптали? — то солдат відповів:

— Разом із дванадцятьма принцами в підземному замку.

І розповів він королю все, як було, і приніс йому докази.

Звелів тоді король покликати своїх дочок і спитав їх, чи правду каже солдат? Бачачи, що все виявилося, і якщо відпиратись, то все одно нічого не допоможе, вони зізналися у всьому. Тоді король і каже:

— Яку ж ти хочеш узяти собі за дружину?

Він відповів:

— Я вже не молодий, то віддайте мені старшу.

Того ж дня і весілля зіграли, і було йому обіцяно після смерті короля та всю державу.

І принци були знову зачаровані на стільки днів, скільки ночей протанцювали вони разом із дванадцятьма королівнами.