Чорт з трьома золотими волосинками

Одна бідна жінка народила синочка, і оскільки він народився в сорочці, то й було йому передбачено, що він уже на чотирнадцятому році отримає королівську дочку за дружину.

Сталося так, що незабаром після цього сам король прибув у те ж село і ніхто не знав, що він король.
Став він у людей розпитувати, що новенького, і йому розповіли: «Народилася цими днями дитина в сорочці; а вже хто так-то народиться, тому в усьому удача! Ось йому вже й наперед передбачено, що на чотирнадцятому році король йому свою дочку віддасть за дружину».

Король, людина недобра, на це пророцтво прогнівався, пішов до батьків дитини, вдавав лагідного і сказав: «Бідняки ви бідолахи, віддайте мені вашу дитину, я вже про неї подбаю».

Спочатку батьки відмовлялися, але оскільки чужинець пропонував їм за дитину чисте золото, та ще й до того ж вони ще подумали: «Це ж щасливчик народився, у нього і так в усьому удача буде», - то врешті-решт погодилися і віддали йому дитину.

Король запхав дитину в скриньку і поїхав із нею дорогою-дорогою, поки не приїхав до виру; туди й кинув він цю скриньку і подумав: «Ось я й позбавив доньку непрошеного нареченого».

А ящик-то не потонув і став корабликом плавати поверхнею води - і всередину його не пройшло ні крапельки.
Поплив він по воді й приплив в околиці королівської столиці, до млина; біля млина на греблі він і застоявся.

Робітник з того млина, який, на щастя, стояв на греблі й той ящик помітив, підтягнув його багром до берега і думав у ньому знайти великі скарби, а натомість, відкривши ящик, побачив у ньому славного хлопчика, кремезного й здоровенького.

Він приніс його до мірошника з мірошницею, а оскільки в них дітей не було, вони дуже цьому хлопчикові зраділи і сказали: «Бог нам його послав!» І потім виховали маленького знайда, і він став у них рости у всякій чесноті.

Сталося, що одного разу під час грози загорнув на їхній млин король і запитав у мельника з мельничихою, чи не син їхній цей дорослий хлопчина. «Ні, - відповідали вони, - це знайда; років чотирнадцять тому його в ящику до нашої греблі принесло, а наш працівник його з води витягнув».

Тут король побачив, що це не хто інший, як той самий щасливчик, якого він у воду жбурнув, і сказав: «А що, милі, чи не знесе ваш хлопчина від мене листок до королеви - я б йому два золотих за це дав?» - «Чому б і ні, коли твоїй милості завгодно», - відповіли добрі люди й наказали хлопчині приготуватися.

Тоді король написав королеві листа, в якому було написано: «Щойно малий принесе до тебе цього мого листа, наказую його негайно вбити й поховати, і все це щоб було виконано до мого повернення додому».

Пішов хлопець із цим листом, та заплутав, і проблукав до вечора, і потрапив у великий ліс. У темряві побачив він невеликий вогник, пішов на нього і прибув до хатинки.

Коли він увійшов до хатинки, там сиділа старенька біля вогню одна-одинешенька. Вона злякалася, побачивши хлопчину, і запитала його: «Звідки йдеш і куди шлях тримаєш?» - «Іду з млина, - відповів він; - а шлях тримаю до королеви - лист їй передати маю; та ось заблукав у лісі, то чи не можна мені тут переночувати?» - «Ах ти, бідолахо! - сказала йому старенька. - Адже ти зайшов у розбійницький притон, і коли розбійники повернуться, вони тебе вб'ють». - «А хто б не прийшов, - сказав юнак, - я не боюся; та й до того ж, я так втомився, що все одно не можу йти далі». Витягнувся на лавці, та й заснув.

Невдовзі після того прийшли розбійники й запитали гнівно, що це за чужий хлопчина тут розлігся. «Ах, - сказала бабця, - це невинне дитя - у лісі, бач, заблукало, і я його впустила сюди зі співчуття: а посланий він із листом до королеви».

Розбійники розкрили лист і прочитали в ньому наказ цього малого вбити негайно, щойно він прийде. Тут розбійники поставилися до нього зі співчуттям, і їхній отаман, розірвавши лист, написав інший, у якому було прописано, щоб цього хлопчину негайно після прибуття обвінчати з королівською донькою.

І ось вони дали йому повну можливість виспатися на лавці до наступного ранку, а коли він прокинувся, то лист йому віддали і справжню дорогу йому вказали.

Королева ж, отримавши лист, прочитала його і вчинила згідно з висловленою в ньому волею - наказала влаштувати пишне весільне торжество і повінчати королівську доньку зі щасливчиком. А оскільки юнак був гарний і дуже ласкавий, то й королівна жила з ним у повному задоволенні та злагоді.

За деякий час король повернувся до свого замку і побачив, що пророцтво справдилося і щасливчик таки повінчаний з його донькою. «Як це могло статися? - сказав він. - Адже я ж у листі моєму зовсім інший наказ давав».

Тоді королева подала йому лист і сказала, що він може сам побачити, що в листі написано. Король прочитав лист і переконався в тому, що його лист підмінено іншим.

Потім він розпрощався з королем і пустився в мандри. Шляхом-дорогою дійшов він до великого міста, де воротар, впускаючи його, запитав, яке ремесло він розуміє і що знає. «Та я все знаю», - відповідав щасливчик. «То зроби нам послугу, - заговорив сторож, - скажи, чому наш фонтан на базарній площі, з якого колись било струменем вино, тепер зовсім вичерпався і навіть води не дає?» - «Це я вам усе роз'ясню, - сказав юнак, - от тільки дайте мені назад повернутися».

Потім пішов він далі і прийшов до іншого міста; і тут воротар запитав його, яке він ремесло розуміє і що знає. «Та я все знаю», - відповів юнак. «То зроби послугу, поясни ти нам, чому одне дерево в нашому місті, на якому в минулі часи росли золоті яблука, тепер навіть і листя на собі не носить?» - «Це я вам усе роз'ясню, - сказав юнак, - почекайте тільки мого повернення».

І пішов далі, і прийшов до великої річки, через яку йому треба було переправитися. Тут перевізник запитав його, яке ремесло він розуміє і що знає. «Та я все знаю», - сказав юнак. «То зроби ласку, скажи мені, чому я мушу вік свій тут взад і вперед переїжджати і ніяк цього позбутися не можу?» - «Ти це дізнаєшся, - відповів юнак, - дай тільки мені назад повернутися».

Тільки-но переправився він через річку, як натрапив на вхід у пекло.

У самому пеклі стіни були чорні від сажі та кіптяви; а самого-то чорта вдома не було, і тільки його мати сиділа на своєму просторому кріслі. «Чого тобі?» - запитала вона в юнака і на вигляд здалася йому зовсім не злою. «Та ось, треба б мені роздобутися трьома золотими волосками з голови чорта, - відповів юнак, - а не то доведеться мені з дружиною розлучитися». - «Ну, ти вже дуже багато чого захотів, - сказала вона, - адже якщо чорт повернеться та знайде тебе тут, то тобі не поздоровиться; але мені тебе шкода, і я подивлюся, чи не можу я тобі чимось допомогти».

Вона обернула його мурахою і сказала: «Заповзи в складки моєї сукні, там з тобою нічого поганого не станеться». - «Це все так, - сказав юнак, - але мені цього мало; мені б треба було ще ось що довідатися: чому фонтан, який колись вином бив, тепер вичерпався і навіть води не дає? Чому дерево, на якому колись росли золоті яблука, тепер навіть і листя на собі не носить? І ще: чому один перевізник мусить усе їздити взад і вперед від берега до берега і ніяк цього позбутися не може?» - «Мудровані ти поставив мені запитання, - відповідала вона, - однак посидь смирненько та тихенько, та прислухайся до того, що відповість чорт, коли я в нього висмикуватиму три золоті волосини».

З настанням вечора і чорт повернувся додому. Ледве вступив він у пекло, як уже відчув, що повітря в ньому не те. «Чую, чую я тут людське м'ясо, - сказав він. - Тут щось не так».

І пішов він заглядати в усі куточки й закутки - і ніде нічого не знайшов. А його мати давай його лаяти: «Тільки-тільки виметено все і в порядок приведено, а ти мені знову все зіпсуєш! Нанюхався там людського м'яса, так воно тобі скрізь і ввижається. Сідай і їж свою вечерю».

Коли він наївся і напився, то відчув втому, поклав матері голову на коліна і попросив, щоб вона в нього в голові пошукала.

Трохи минуло часу, а вже він і засопів, і захропів. Тоді стара вишукала в нього в голові золоту волосинку, вирвала її й поклала осторонь. «Ай-ай! - крикнув чорт. - Що це з тобою?» - «Та ось, наснився мені такий нехороший сон, - відповідала йому мати, - що я тебе й схопила за волосся». - «Що ж таке тобі наснилося?» - запитав чорт.

«Наснилося мені, що фонтан на базарній площі, з якого колись струменем било вино, раптом так вичерпався, щотепер із нього й води не добути... Що б цьому за причина?» - «Ех, якби вони тільки знали! - відповідав чорт. - У тому фонтані сидить під одним каменем жаба; і якщо вони ту жабу вб'ють, так вино-то знову з нього струменем бити стане».

Стала знову в нього мати в голові перебирати, і перебирала, поки він зовсім не заснув і не захропів так, що вікна тремтіли. Тоді вирвала вона в нього другу золоту волосинку. «У-у-у! що це ти робиш?» - гнівно крикнув чорт. «Не нарікай на мене! - відгукнулася мати. - Адже це я уві сні». - «Та що тобі там знову наснилося?» - «А от наснилося, що в деякому царстві стоїть дерево, і на тому дереві колись, бувало, золоті яблука росли, а тепер і листя немає. Що б цьому могло бути причиною?» - «Ее, якби вони знали та відали! - відповідав чорт. - У того дерева корінь гризе миша; варто тільки ту мишу вбити, і на дереві знову ростимуть золоті яблука; а якщо їй ще дадуть гризти той корінь, то дерево й зовсім засохне. Але тільки ти, будь ласка, не турбуй мене більше своїми снами; а якщо потривожиш, я тоді з тобою по-свійськи розправлюся!»

Матері вдалося його знову заспокоїти, і вона знову почала перебирати у нього у волоссі, поки він не заснув і не почав хропіти. Тоді вона вхопила і третю золоту волосинку і вирвала її.

Чорт схопився, закричав на всю глотку і хотів із нею круто обійтися, але вона ще раз його задобрила і сказала: «Що ти станеш із цими поганими-то снами робити!» - «Та що ж тобі могло снитися?» - запитав він, цікавлячись дізнатися її сон. «Та ось, снився мені перевізник, який усе скаржиться на те, що йому століття своє доводиться взад і вперед річкою їздити і ніяк він від цього звільнитися не може. Що б тому за причина?» - «Е-ех, дурень-дурень! - відповідав чорт. - Але ж варто йому тільки передати жердину в руки першому, хто в його човні переїжджати надумає, тоді він і звільниться; а той повинен буде стати на його місце перевізником».

Оскільки мати вирвала в нього з голови всі три золоті волосини і на всі три запитання отримала відповіді, то вона залишила старого чорта в спокої і дала йому виспатися до самого світанку.

Коли чорт знову забрався з дому, стара дістала мураха зі складок своєї сукні і знову повернула щасливчику його людський образ. «Ось тобі три золоті волосини, - сказала вона, - та й відповіді чорта на твої три запитання ти, ймовірно, теж чув?» - «Так, - відповідав той, - чув і запам'ятав їх». - «Ну, то ти отримав усе, що хотів, - сказала вона, - і тепер можеш іти своєю дорогою».

Він подякував старенькій за допомогу, покинув пекло і радий був радешенек, що йому все так вдало зійшло з рук. Коли він прийшов до перевізника, той зажадав у нього обіцяної відповіді. «Спочатку перевези мене, - обіцяв щасливчик, - тоді й скажу, як тобі твоєї біди позбутися».

І коли той перевіз його на протилежний берег, він переказав йому пораду чорта: «Як прийде хто-небудь іще й захоче переїхати, передай йому тільки жердину в руки».

Пішов він далі і прибув до міста, в якому стояло неплідне дерево; і тут воротар зажадав від нього відповіді. Він і тому сказав те саме, що чув від чорта: «Убийте мишу, яка гризе корінь дерева, і воно знову стане приносити золоті яблука».

Подякував йому сторож і в нагороду дав йому двох ослів, нав'ючених золотом.

Нарешті прибув він до міста, в якому фонтан вичерпався. І там теж він передав воротареві те, що чув від чорта: «Сидить жаба у фонтані під камінням, її мусите ви відшукати і вбити, тоді й фонтан ваш знову буде вином бити».
Сторож подякував йому і теж подарував йому двох ослів, нав'ючених золотом.

Нарешті щасливчик прибув додому до дружини своєї, яка сердечно зраділа, побачившись із ним і почувши, яка йому в усьому була удача.

Королеві він приніс те, що той вимагав, - три золоті волосини; а коли той ще побачив чотирьох віслюків із золотом, то був цілком задоволений і сказав: «Ну, тепер усі умови виконано, і дочка моя може залишитися твоєю дружиною. Але скажи ти мені, милий зятечку, звідки в тебе стільки золота? Адже тут чималий скарб!» - «Та ось, переправлявся я через річку, - відповів тестеві зять, - так з тієї річки з собою прихопив: там воно замість піску на березі валяється». - «А що ж? Мені, мабуть, звідти можна золота понабратися?» - сказав король, і очі в нього розгорілися від жадібності. «Скільки душа забажає, - відповів зять, - там на річці й перевізник є; веліть йому перевезти вас на протилежний берег, там і нагребете золота повнісінькі мішки».

Жадібний король поспішно зібрався в дорогу, і коли прибув до річки, то кликнув перевізника, щоб той його переправив.

Перевізник і підплив до берега, і запросив його до свого човна, і на інший берег його перевіз; а там передав йому жердину в руки, та й вистрибнув із човна.

От і довелося королю за його гріхи бути на річці перевізником. Може, й тепер на тому перевозі живе.

Мабуть, ніхто в нього жердини не візьме!