Червона Шапочка

Жила-була в одному селі дівчинка краси небаченої: мати любила її без пам'яті, а бабуся ще більше.

Пошила якось раз бабуся улюбленій онучці шапочку червоного кольору і так сильно вона дівчинці сподобалася, що й знімати не хотілося. Усюди ходила вона у своїй шапочці, тому й стали називати її Червоною Шапочкою.

Якось спекла мама пиріжки і каже своїй доньці:

- Сходи-но ти навести бабусю, їй нездужає. Та віднеси їй пиріжки і горщик масла. Дивись тільки в лісі не зупиняйся і ні з ким не розмовляй.

Червона Шапочка була слухняною дівчинкою, вона одразу ж зібралася і вирушила до бабусі, яка жила в іншому селі.

Йде вона лісовою стежкою і тут назустріч їй вовк. Вовк хотів було її з'їсти, та побоявся, бо поблизу було чути стукіт дроворубів. Ось він і питає:

- Куди ти йдеш, Червона Шапочко?

Бідна дівчинка забула, що небезпечно в лісі зупинятися й розмовляти з вовками, і відповідає йому:

- Іду до бабусі; несу їй пиріжки та горщик масла.

- А далеко живе твоя бабуся? - запитує вовк.

- Дуже далеко! - відповідає Червона Шапочка: - он за тим млином, що видніється на узліссі, а там буде перша хата, коли ввійдеш у село.

- Знаєш, - каже їй вовк: - піду-но і я відвідаю твою бабусю. - Я піду цією дорогою, а ти ступай тією: подивимося, хто з нас швидше дійде.

І вовк кинувся щосили бігти найкоротшою дорогою, а дівчинка побрела не поспішаючи найдовшою. Дорогою вона збирала букети і наспівувала пісеньки.

Прибіг вовк першим до бабусиної хати. Постукав:

- Тук, тук, тук.

- Хто там?

- Це я, внучка ваша, Червона Шапочка, - відповідав вовк тоненьким голоском: - принесла вам пиріжки та горщик масла.

Бабуся лежала в ліжку, бо їй трохи нездужало, і крикнула звідти:

- Смикни за мотузочку, двері самі й відчиняться.

Вовк смикнув за мотузочку, двері відчинилися. Він кинувся на стареньку і разом проковтнув її, бо вже понад три дні нічого не їв.

Потім він замкнув двері, влігся в бабусине ліжко і став чекати на Червону Шапочку, яка за якийсь час добралася до бабусиного будиночка і постукала:

- Тук, тук, тук.

- Хто там?

Почувши грубий голос, Червона Шапочка спершу злякалася, але подумавши, що, мабуть, у бабусі голос осип через хворобу, відповідала:

- Це я, внучка ваша, Червона Шапочка, принесла вам пиріжки та горщик масла.

Вовк крикнув, як тільки міг тонким голосом:

- Смикни за мотузочку, двері самі й відчиняться.

Червона Шапочка смикнула за мотузочку, двері відчинилися. Коли дівчинка увійшла, вовк закутався гарненько в ковдру, щоб вона його не впізнала, і каже:

- Поклади куди-небудь пиріжок та горщик олії, і йди приляж зі мною, відпочинь з дороги.

Червона Шапочка прилягла поруч і запитує:

- Бабусю, бабусю, а чому в тебе такі великі руки?

- Це, внучко, щоб міцніше тебе обіймати.

- Бабусю, бабусю, а чому в тебе такі великі вуха?

- Це, внучко, щоб краще тебе чути.

- Бабусю, бабусю, а чому в тебе такі великі очі?

- Це, внучко, щоб краще тебе бачити.

- Бабусю, бабусю, а чому в тебе такі великі зуби?

- А це, щоб тебе з'їсти!

І з цими словами злий вовк кинувся на Червону Шапочку і проковтнув її. Добре, що в ту пору в лісі працювали дроворуби. Вони почули шум і вбігли до хати, де одразу кинулися до вовка. Звільнили Червону Шапочку й бабусю. Обидві були цілі й неушкоджені.

Казка Червона Шапочка слухати онлайн