Злидні

На краю однієї слободи, якраз біля степу, жили два брати: багатий і бідний. Ось бідний прийшов раз до багатого і вмостився до нього за стіл. А багатий його проганяє.

- Забирайся, - каже, - геть від столу, краще йди на тік та граків відганяй!

Пішов бідолашний брат і давай їх ганяти. Граки полетіли, а один шулік то злетить, то знову сяде. Вморився вже бідняк, ганяючись, і давай його лаяти. А шуліка й каже:

- Не жити тобі в цій слободі, не буде тобі тут щастя-долі, іди краще в іншу слободу.

Вернувся бідняк додому, зібрав хлопців, дружину, взяв якийсь одяг і пожитки і потягнувся в іншу слободу, перекинувши через плече баклажку. Ідуть вони, йдуть по дорозі, а злидні (вони як бульбашки на воді) як вчепилися за мужика і кажуть:

- Куди це ти нас несеш? Ми від тебе не відчепимося, адже ти наш.

Ось захотілося дітлахам пити, мужик і звернув до річки. Набрав води, а потім узяв запхнув злиднів у баклагу, заткнув потиличкою і закопав їх разом із водою на березі.

Пішли вони далі. Ідуть і йдуть, бачать – стоїть слобідка, а на краю її порожня хата, – люди з голоду померли. Вони й пішли жити туди. Ось сидять вони раз у хаті і чують, хтось із горища кричить: “Сідай! Сідай!” Вийшов господар у сіни, взяв мотузку і поліз на горище. Дивиться - сидить козенятко з ріжками (а то був чортик, не в хаті будь згаданий). Чоловік узяв прив'язав козеня за роги мотузкою і хотів його потихеньку спустити вниз. Тільки-но доніс його до сходів, а в сіни так і посипалися гроші. Зліз господар і давай їх збирати і набрав їх цілих два кринки.

Ось передає господар через людей своєму братові, щоби той ішов до нього жити. Почув брат і думає:

"Мабуть, немає в нього нічого, що мене кличе". Звелів він напекти паляниць і пішов. Почув дорогою, що брат його розбагатів, і шкода стало йому нести паляниці: взяв він їх і закопав у глині. Приходить, а брат йому і показує скриню з грошима, а потім і другу. Заздрість розібрала багатія. А брат йому каже:

- У мене ще є гроші, закопані в баклазі, біля річки; коли хочеш, то візьми.

Той і гостити не захотів, якнайшвидше до річки і - за баклагу! Тільки відіпхнув її, а злидні й вискочили, та так і вчепилися в нього.

- Ти наш, наш! - кажуть.

Приходить він додому, дивиться - а все його багатство, яке було, згоріло і, де хата стояла, залишилося тільки попелище. Став він тоді разом із злиднями жити в землянці, де жив раніше його бідний брат.