Хоробрий кравчик

В одному німецькому місті жив кравець, звали його Ганс. Цілий день сидів він на столі біля віконця, підібгавши ноги, і шив. Куртки шил, штани, жилетки шил.
Ось якось сидить кравець Ганс на столі, шиє та чує — кричать на вулиці: «Варення! Сливове варення! Кому варення?

«Варення! — подумав кравець. — Та ще сливове. Це добре".

Подумав він так і закричав у віконце:

— Тітка, тітка, іди сюди! Дай мені варення!

Купив він цього варення півбаночки, відрізав собі шматок хліба, намазав його варенням і почав жилетку дошивати.

«Ось, — думає, — доший жилет і варення співаємо».

А в кімнаті у кравця Ганса багато мух було, прямо не порахувати скільки. Може, тисяча, а може й дві тисячі. Почули мухи, що варенням пахне, і налетіли на хліб.

— Мухи, мухи, — каже їм кравець, — хто вас сюди кликав? Навіщо на моє варення налетіли?

А мухи його не слухають і їдять варення. Тут кравець розсердився, взяв ганчірку та як ударить ганчіркою по мухам, так сім мух одразу й убив.

— Ось який я хоробрий! - сказав кравець Ганс. — Про це все місто має дізнатися. Та що місто? Нехай увесь світ дізнається! Сховаю я собі новий пояс і вишью на ньому великими літерами: «Коли злий буваю, сімох убиваю».
Так і зробив. Потім одягнув на себе новий пояс, засунув у кишеню шматок сиру сиру на дорогу і вийшов з дому.

Біля самої своєї брами побачив він птаха, що заплутався в чагарнику. Б'ється птах, кричить, а вибратися не може. Зловив Ганс птаха й засунув його в ту саму кишеню, де сирний сир лежав.

Ішов він, ішов і нарешті прийшов до високої гори. Забрався на вершину і бачить: сидить на горі велетень і довкола поглядає.

— Привіт, друже! — каже йому кравець Ганс. — Ходімо разом зі мною світом мандрувати.

- Який ти мені приятель! - Відповідає велетень. — Ти слабенький, маленький, а я великий та сильний. Іди, поки цілий.
- А це ти бачив? — каже кравець Ганс і показує велетню свій пояс. А на поясі у Ганса вишито великими літерами: «Коли злий буваю, сімох убиваю».

Прочитав велетень і подумав: «Хто його знає, може він і вірно сильна людина. Потрібно його випробувати».

Взяв велетень у руки камінь і так міцно стиснув його, що з каменю потекла вода.

- А тепер ти спробуй це зробити, - сказав велетень.

- Тільки і всього? — каже кравець. — Ну, для мене ця справа пуста.

Вийняв він потихеньку з кишені шматок сиру сиру і стиснув у кулаку. З кулака вода так і полилася на землю.

Здивувався велетень такій силі, але вирішив випробувати Ганса ще раз. Підняв із землі камінь і жбурнув його в небо. Так далеко закинув, що каменя й видно не стало.

— Ану, — каже він кравцю, — спробуй і ти так.

— Високо ти кидаєш, — сказав кравець. — А все ж таки твій камінь упав на землю. Ось я кину, так просто на небо камінь закину.

Сунув він руку в кишеню, вихопив птаха і шпурнув його вгору. Птах здійнявся високо-високо в небо і полетів.

— Що, друже, яке? — питає кравець Ганс.

— Непогано, — каже велетень. — А ось подивимося тепер, чи ти можеш дерево на плечах знести.

Підвів він кравця до великого зрубаного дуба і каже:

— Якщо ти такий сильний, то допоможи мені винести це дерево з лісу.

— Гаразд, — відповів кравець, а про себе подумав: «Я слабкий, та розумний, а ти сильний, та дурний. Я завжди тебе обдурити зумію». І каже велетню:

— Ти собі на плечі тільки стовбур звалили, а я понесу всі гілки та сучча. Адже вони важчими будуть.

Так вони й зробили.
Велетень звалив собі на плечі ствол і поніс. А кравець скочив на гілку і вмостився на ній верхи. Тягне велетень на собі все дерево, та ще й кравця на додачу. А озирнутися не може. Йому гілки заважають. Їде кравець Ганс верхи на гілці і пісеньку співає:

— Як пішли наші хлопці
З воріт на город.

Довго тягнув велетень дерево, нарешті втомився і каже:

— Слухай, кравець, я зараз скину дерево на землю. Втомився я дуже.

Тут кравець зіскочив з гілки і схопився за дерево обома руками, ніби він увесь час йшов за велетнем.

- Ех ти, - сказав він велетню, - такий великий, а сили, мабуть, у тебе мало.

Залишили вони дерево і пішли далі.

Ішли, йшли і прийшли нарешті до печери. Там біля вогнища сиділо п'ять велетнів, і в кожного було по смаженому барану.

— Ось,— каже велетень, який привів Ганса,— тут ми й живемо. Забирайся на це ліжко, лягай і відпочивай.

Подивився кравець на ліжко і подумав: «Ну це ліжко не по мені. Занадто велика».

Подумав він так, знайшов у печері куточок темніший і ліг спати. А вночі велетень прокинувся, взяв великий залізний лом і вдарив з розмаху на ліжку.

— Ну, — сказав велетень своїм товаришам, — тепер я позбувся цього силача.

Встали зранку всі шестеро велетнів та й пішли в ліс дрова рубати.

А кравець теж підвівся, умився, причесався і пішов за ними слідом.

Побачили велетні в лісі Ганса і злякалися.

«Ну, думають, якщо ми навіть ломом залізним його не вбили, то він тепер усіх нас переб'є».

І розбіглися велетні в різні боки.

А кравець посміявся з них і пішов куди очі дивляться.

Ішов він, йшов і прийшов нарешті дооролівському палацу. Там біля воріт він ліг на зелену траву і заснув.

А поки він спав, побачили його королівські слуги, нахилилися над ним і прочитали у нього на поясі напис: «Коли злий буваю, сімох убиваю».

— Отак силач до нас прийшов, — сказали вони. — Треба королеві про нього доповісти.

Побігли королівські слуги до свого короля і кажуть:

— Лежить біля воріт твого палацу силач. Добре було б його на службу взяти. Якщо війна буде, він нам знадобиться.

Король зрадів.

— Правильно, — каже, — кличте його сюди.

Виспався кравець, протер очі і пішов служити королеві.

Служить він день, служить інший. І стали королівські воїни говорити один одному:

— Чого нам хорошого чекати від цього силача? Адже він, коли злий буває, сімох вбиває. Так у нього на поясі написано.

Пішли вони до короля і сказали:

- Не хочемо служити з ним разом. Він усіх нас переб'є, якщо розсердиться. Відпусти нас зі служби.

А король уже й сам шкодував, що взяв такого силач до себе на службу.

«А раптом, — думав він, — цей силач і справді розгнівається, воїнів моїх переб'є, мене зарубає і сам на моє місце сяде. Як би його позбутися?»

Покликав він кравця Ганса і каже:

— У моєму королівстві в дрімучому лісі живуть два розбійники, і обидва такі силачі, що ніхто до них близько підійти не сміє. Наказую тобі знайти їх та здолати. А на допомогу тобі даю сотню вершників.

— Гаразд, — сказав кравець. — Я, коли злий буваю, сімох убиваю. А з двома розбійниками я і жартома впораюся.

І пішов він у ліс. А сто королівських вершників слідом за ним поскакали.

На узліссі обернувся кравець до вершників і каже:

— Ви, вершники, тут зачекайте, а я з розбійниками впораюся сам.

Увійшов він у хащі і почав озиратися навколо. Бачить: лежать під великим деревом два розбійники і так хропуть уві сні, що гілки над ними хитаються.

Кравцем, недовго думаючи, набрав повні кишені каміння, заліз на дерево і став зверху кидати каміння в одного розбійника. То в груди потрапить йому, то в лоба. А розбійник хропе і нічого не чує.
І раптом один камінь стукнув розбійника по носі. Розбійник прокинувся і штовхає свого товариша убік:

— Ти що б'єш мене?

— Та що ти, — каже інший розбійник. — Я тебе не б'ю, тобі, мабуть, наснилося.

І знову вони обидва заснули.

Тут кравець почав кидати каміння в іншого розбійника.

Той теж прокинувся і почав кричати на товариша:

— Ти що в мене кидаєш каміння? З глузду з'їхав?

Та як ударить свого приятеля на чолі. А той його. І стали вони битися камінням, палицями та кулаками.

І доти билися, поки один одного до смерті не вбили.

Тоді кравець зіскочив з дерева, вийшов на узлісся і каже вершникам:

- Справу зроблено. Обох убито. Ну і злі ж ці розбійники — і камінням вони в мене жбурляли, і кулаками на мене замахувалися, та що їм зі мною вдієш? Адже я, коли злий буваю, сімох убиваю.

В'їхали королівські вершники в ліс і бачать: мабуть, лежать на землі два розбійники, лежать і не ворушаться — обоє вбито.

Повернувся кравець Ганс у палац до короля. А король був хитрий. Вислухав він Ганса і думає: «Добре, з розбійниками ти впорався, а ось зараз я тобі таке завдання задам, що ти в мене живим не залишишся».

— Слухай, — каже Гансу король, — іди ти знову в ліс, вилови лютого звіра єдинорога.

— Будь ласка, — каже кравець Ганс, — це я можу. Адже я, коли злий буваю, сімох убиваю. Так з одним єдинорогом живо впораюся.

Взяв він із собою сокиру та мотузку і знову пішов у ліс.

Недовго довелося кравцеві Гансу шукати єдинорога: звір сам до нього назустріч вискочив — страшний, шерсть дибки, ріг гострий, як меч.

Кинувся на кравця єдиноріг і хотів був проткнути його своїм рогом, та кравець за дерево сховався. Єдиноріг з розгону так і всадив у дерево свій гострий ріг. Рвонув назад, а витягти не може.

— Ось тепер ти від мене не втечеш! — сказав кравець, накинув єдинорогу на шию мотузку, вирубав сокирою його ріг із дерева і повів звіра на мотузку до короля.

Привів єдинорога прямо до королівського палацу.

А єдиноріг, як тільки побачив короля в золотій короні та червоній мантії, засопів, захрипів. Очі в нього кров'ю налилися, шерсть дибки, ріг як меч стирчить. Злякався король і кинувся тікати. І всі його воїни за ним. Далеко втік король, так далеко, що дороги назад знайти не зміг.

А кравець став собі спокійно жити та поживати, куртки, штани та жилети шити. Пояс свій він на стіну повісив і більше ні велетнів, ні розбійників, ні однорогів за своє життя не бачив.