Чарівне кільце

Жив у світі один бідний юнак. Говорить він якось матері:
– Піду я мандрувати білим світом. Чого тут чекати? Стану шукати своє щастя! Дивишся, тоді й тобі настануть щасливі часи.
І вирушив у далеку дорогу.

Прийшов у велике місто і почав блукати вулицями. Бачить, тягнеться в гору якась старенька, несе два відра з водою, а сама ледве дихає.

Підійшов юнак до бабусі:
- Бабуся! Дайте вам допоможу! Не годиться вам тягати такий тягар.

Схопив цебра, доніс їх до хати старенької і поставив на кухні. А там - повно-повнісінько собак і кішок.
– Синку! Як же мені тобі віддячити? - Запитує старенька.
– Нічого мені не треба. Просто хотілося допомогти вам.
- Ану... Стривай, - сказала бабуся, вийшла з кухні і повернулася з кільцем у руці. На вигляд – зовсім недороге. Наділа вона його юнакові на палець і каже:
– Кільцю цьому немає ціни. Якщо побажаєш чогось, поверни його навколо пальця – все й збудеться. Тільки дивись не загуби! А в помічники дам тобі кота та собаку. Дивишся, не сьогодні-завтра вони стануть у нагоді.

Подякував юнак старенькій і пішов далі. Тільки не повірив він жодному її слову.

Вийшов він із міста, а кіт та собака – слідом. Треба сказати, юнак дуже любив тварин і радів, що тепер у нього з'явилися кіт і собака. Так вони й не помітили, як увійшли до лісу. Ось настав вечір, і хлопець приліг під деревом, а кіт і собака поряд прилаштувались. Але юнак так зголоднів, що ніяк не міг заснути. І раптом згадав про кільце:
- Ану, спробую!

Повернув він обручку навколо пальця і сказав:
– Хочу їсти та пити!

Щойно вимовив ці слова – перед ним стіл і три стільці стоять. А на столі – всякі страви та напої. Сів хлопець за стіл, посадив поряд кота з собакою, і почали вони їсти. Тільки за вухами тріщало! Тут юнак повірив у чарівне кільце!

Поїли вони, юнак розлігся на землі і давай мріяти про чудеса, які він тепер може робити. Але що ж вибрати? То хотів він золота, то коней та карет, то замків та земель.

Все нові й нові бажання спадали йому на думку. «Так і з глузду з'їхати недовго, – вирішив він нарешті. – Скільки разів я чув, що люди втрачають голову, коли їм привабить щастя. Я хочу зберегти свою голову. Завтра буде видно». Повернувся він на бік і заснув. Собака лягла біля його ніг, кіт – у головах. Так вони всю ніч і вартували господаря. Прокинувся юнак, а сонечко вже сяє, вітерець дме, пташки співають... Задумався він побажати собі коня, та тільки так добре було в лісі, що хлопець вирішив іти пішки. Вирішив поснідати – а довкола така смачна суниця, що нічого іншого й не хотілося. Побажав пити – а поруч струмок із прозорою прохолодною водою. Напився він вдосталь із жмені.

Так йшов він і нарешті дістався великого палацу. А там біля вікна сидить красуня. Побачила вона юнака, що йшов дорогою з котом і собакою, і посміхнулася йому. Підняв він очі – і серце своє втратив тієї ж миті. «Ось і настав час попросити допомоги у кільця, – подумав, повернув обручку і попросив: – Нехай навпроти цього палацу стане інший палац, ще прекрасніше, і нехай у ньому буде все, що душі завгодно».

І тут-таки виріс з-під землі палац, а сам юнак опинився всередині. Собака – у будці, кіт біля вогню вмивається. Підійшов юнак до вікна, а навпроти сидить красуня. Посміхнулися вони один одному, і хлопець вирішив, що настав час попросити її руки. Дівчина тому була дуже рада, її батьки теж, і за кілька днів вони зіграли весілля.

Першої ж ночі молода дружина й питає чоловіка: – Як це твій палац одразу з-під землі з'явився?

Задумався хлопець: "Говорити чи не говорити?" І вирішив: "Вона моя дружина, що мені від неї таїтися". І розповів про чарівне кільце. Потім він заснув.

Поки чоловік спав, дружина потихеньку зняла кільце з пальця. Встала, покликала слуг і каже:
– Ідіть із цього палацу! Повернемося до будинку моїх батьків!

Вдома повернула вона каблучку і каже:
- Хай палац мого чоловіка опиниться он на тій скелі!

І палац зник. Подивилася красуня, а палац її чоловіка – на вершині скелі.

Прокинувся юнак, а дружини нема. Відчинив він вікно, глянув униз, а там – прірва! На дні прірви – тріщини та горби, а навколо – снігові вершини височіють. Хотів він повернути кільце, а кільця на руці і немає. Став звати слуг – ніхто не відгукується. Прибігли до нього лише кіт та собака.

Здогадався він, що у всьому винна його дружина – та пізно було. Став дивитися, чи не можна спуститися зі скелі, але всі вікна та двері були над самою прірвою. Їжі в палаці – всього на кілька днів. Мабуть, йому доведеться померти голодною смертю.

Побачили кіт і собака, що засмутював їх господар, підійшли ближче, собака і каже:
- Не журись! Ми з котом знайдемо дорогу вниз, а як спустимося - здобудемо і обручку.

Вирушили кіт із собакою у важку дорогу: чіплялися, ковзали і, нарешті, спустилися зі скелі. А в долині текла річка. Як через неї переправитися? Посадив собака кота на спину і переплив на інший берег. Прийшли вони до палацу дружини-зрадниці пізньої ночі, прокралися через лаз у підворітті. Кіт і каже собаці:
- Залишися тут та вартуй. А я піду і подивлюся, що робити далі.

Дістався він до кімнати, де спала зрадниця. Але двері були зачинені. Поки кіт роздумував, як бути, мимо бігла миша. Кіт і схопив її. Стала вона просити кота пощадити її.
– Ну гаразд… Тільки прогризи дірку в цих дверях – так, щоб я міг туди пролізти.

Миша зараз же взялася за роботу. Вже вона гризла-гризла, всі зуби собі стерла, а дірка все одно вийшла маленька - ніяк коту через неї не пролізти.

- Чи є у тебе мишенята? - Запитує кіт.
- Звичайно! Один спритніше іншого!
- Ану, приведи сюди одного, - каже кіт. – А вчасно не повернешся – все одно знайду тебе та з'їм.

Миша втекла і повернулася з мишеням.
- Малюк, - каже йому кіт, - врятуй життя своєї матері. Проліз в кімнату і зніми кільце, що у жінки на пальці.

Мишеня пролізло всередину, але повернулося ні з чим.
- Немає в неї на пальці обручки!
- Воно у неї в роті! Полоскочи їй у носі хвостом.

Вона чхне і відкриє рота. Кільце випаде, ти його хапай - і бігом сюди.

Так і вийшло. Повернулося мишеня з кільцем. Схопив його кіт і кинувся вниз сходами. А собака кота чекає. Вискочили вони з підворіття – і тікати! Та тільки собака позаздрила коту: кільце добув він! Прибігли вони до річки. Собака каже коту:
- Віддай мені обручку, а то не перевезу на той берег.
- Ще чого!

Почали вони лаятись. Кіт упустив кільце, впало воно в річку, а тут пропливала риба і проковтнула його. Але собака схопила рибу і з'їла її.

Перевезла вона кота на той бік. Але й на іншому березі вони все лаялися, доки не прийшли до господаря.
– Ну що, принесли обручку? - Запитує господар.

Собака виплюнув рибу, а риба виплюнула обручку. А кіт і каже:
- Це я здобув кільце! Собака у мене його стяг.

А собака:
- Та не схопи я рибу, каблучка б пропала!

Погладив юнак обох:
– Ах ви, мої дорогі! Не сваріться! Обидва ви мені милі та дорогі.

Помирилися кіт із собакою і стали друзями, як і раніше. Увійшов юнак з ними до палацу, повернув обручку і сказав:
– Хочу, щоб мій палац повернувся на колишнє місце, а моя дружина зі своїм палацом нехай злетить на скелю.
І палаци відразу помінялися місцями, а красуня, опинившись на вершині скелі, так і заверещала від страху.

Юнак привіз до палацу свою матір, і зажила вона щасливо на схилі літ. Собака та кіт теж залишилися у палаці. Жили вони мирно і лише іноді сварилися. Юнак користувався кільцем, але дуже рідко, тому що був справедливим і думав: «Не годиться людині легко отримувати все, чого вона не забажає».

А дружина його так і залишилася на вершині скелі, поки її не знайшли добрі люди і не спустили вниз худу, як тріску. І де вона тепер, ніхто не знає.
І за діло!