Стадо Геріона (10 подвиг Геракла)

Недовго довелося Гераклові чекати нового наказу Еврисфея. Цього разу він мав вирушити на захід, куди ввечері опускається сонячна колісниця, на Багряний острів посеред океану, де триголовий велетень Геріон пасе свою череду пурпурових корів. Цар наказав пригнати цих корів у Мікени.

І вирушив Геракл на захід сонця. Він пройшов багато країн і, нарешті, прийшов до високих гор на краю землі, і почав шукати виходу до океану.

Високі гранітні гори стояли суцільною непрохідною грядою. Тоді Геракл розхитав дві величезні кручі і розсунув їх. Поринула вода між ними, і це була вода Океану. Море, яке лежало посередині землі і яке люди називають Середземним, поєдналося з Океаном. Досі стоять там на березі протоки, як два кам'яні варти, величезні, величні Гераклові Стовпи.

Геракл пройшов через гори і побачив безмежну океанську гладь. Десь там, посеред океану, лежав Багряний острів — острів триголового Геріона. Але де те місце, де сонце йде за безмежні води сивого океану?

Дочекався Геракл вечора, бачить: спускається на своїй вогненній колісниці запряженою четвіркою коней стародавній титан Геліос-Сонце. Нестерпним жаром обпалив він тіло Геракла. "Гей! — закричав Геракл титану,— чи не хочеш ти спопелити мене своїми променями! Стережися, я син Зевса! Від моїх стріл і боги втрачають безсмертя!" Натягнув Геракл лук, наклав на нього стрілу і прицілився до сонячного титану. Вмить посвіжіло навколо, опустив Геракл лук — знову жар почав рости.

Нестерпне світло змусило Геракла заплющити очі, а коли він розплющив їх, побачив Геліоса, що стояв поруч. «Бачу тепер, що ти справді син Зевса,— сказав Геліос,— мужності в тобі понад людську міру.

Величезний золотий човен, схожий на чашу, прийняв сонячного титану з його колісницею та Гераклою.

Незабаром серед хвиль з'явився острів — і справді Багряний. Все на ньому було забарвлене у пурпурово-червоний колір: скелі, пісок, стовбури та листя дерев…

«Ось він, острів Еріфія,— сказав Геліос.— Це і є мета твого шляху.

Зійшов Геракл на берег, і темна ніч огорнула його, — поплив Геліос на золотому човні своєю одвічною дорогою далі. А Геракл ліг на землю, сховався левовою шкірою і заснув.

Спав він міцно і прокинувся лише вранці від хрипкого гавкоту. Над ним стояв величезний кудлатий пес з шерстю кольору свіжої крові і люто гавкав. "Візьми його, Орфе, розірви йому горло!" - почув Геракл, і пес відразу ж кинувся на нього.

Дубинка Геракла завжди була в нього під рукою — один помах, і жахливий пес, породжений Тифоном та Єхидною, покотився по землі з пробитою головою. Але тут з'явився новий супротивник — величезного зросту пастух. Його волосся, борода, обличчя, одяг, як і всі на цьому острові, були вогненно-червоного кольору. Він розмахував своєю пастушою палицею і, вивергаючи прокляття, накинувся на Геракла. Сутичка ця була не довгою. Син Зевса вдарив пастуха в груди та так, що вклав його мертвим поруч із убитим псом.

Тепер Гераклові можна було й озирнутися. Він побачив на узліссі стадо: корови були в ньому червоні, а бики — чорні. Їх охороняв ще один пастух, але вже з чорним обличчям, чорною бородою та у чорному одязі. З ним Гераклов битися не довелося: побачивши героя, він з криком помчав у ліс.

Тільки один противник залишився у Герекла - триголовий велетень Геріон. З-за лісу почулося страшне потрійне ревіння, на пасовищі поспішав сам господар стада.

Такої чудовиська Геракл ще не бачив! У ньому зрослося три тіла: три пари рук, три пари ніг, три голови і лише один живіт був загальний — величезний, наче винний чан на народних ігрищах. Швидко перебираючи ногами, як гігантська комаха, він мчав до Геракла.

Підняв Геракл свій лук — засвистіла просочена отрутою Лернейської гідри стріла, встромилась у середні груди Геріона, і схилилася його середня голова, і дві руки безпорадно повисли. За першою стрілою полетіла друга, за нею третя. Але ще живий був Геріон — повільно вбирала отрута кров його величезного тіла. Як три блискавки обрушив Геракл три удари на голови Геріона, і тільки тоді прийшов йому кінець.

Подвиг був здійснений. Залишалося привести стадо до Мікени. Біля вбитого пастуха Геракл знайшов дудочку, приклав її до губ, заграв, і череда слухняно пішла за ним до берега океану.

Увечері, коли до берега приплив на золотому човні Геліос, Геракл попросив його перевезти його зі стадом на материк. — Як же я можу це зробити? — здивувався Геліос. Що люди скажуть, побачивши, що сонце повертається назад? Вчинимо так: заганяй стадо на човен, сідай у нього сам і пливи на велику землю. Я почекаю тут, а човен поверне твоя заступниця Афіна Паллада».

Так і вчинив Геракл. Переплив він Океан на схід, до берега великої землі і погнав геріонове стадо через гори, через чужі країни — в Мікени. Багатотрудний шлях лежав перед ним.

Коли Геракл гнав стадо через Італію, одна з корів впала в море, але не потонула, а, перепливши бурхливу протоку, вибралася на протилежний берег, берег острова Тринакрія, що чадить димом. Цар острова, Ерік, невимовно зрадів, побачивши корову такої незвичайної червоної масті і вирішив залишити її собі. Геракл же залишив стадо під опікою Гефеста, якого послала на допомогу своєму улюбленцю Афіна і, перебравшись на острів, почав вимагати корову назад. Не захотів повертати безцінну корову цар Ерік. Він запропонував Гераклові поєдинок, а нагородою переможцю мала стати корова. Недовго тривало це єдиноборство. Переміг Геракл Еріка, повернувся з коровою до стада і погнав його далі.

Ще багато труднощів чекало Геракла по дорозі назад: розбійник Какус, що мешкав на Аветинському пагорбі, викрав частину стада і сховав його у своїй печері, але Геракл убив його і повернув викрадених корів; тут же, в Італії, він убив ще одного розбійника на ім'я Кротон і над його тілом сказав, що настане час, коли на цьому місці виникне велике місто, назване його ім'ям.

Нарешті дістався Геракл до берегів Іонійського моря. Близький був кінець важкого шляху, зовсім поряд була рідна земля Еллади. Однак там, де Адріатична затока найбільше вдається у сушу, Гера наслала на стадо овода. Немов оскаженіло все стадо від його укусів, кинулися бики і корови бігти, Геракл — за ними. Дні та ночі тривала погоня. Позаду залишилися Епір, Фракія, а в безкрайньому Скіфському степу загубилося стадо.

Довго шукав Геракл зниклих тварин, але навіть сліду їх було знайти. Одної холодної ночі він загорнувся в левову шкуру і міцно заснув на схилі кам'янистого пагорба. Крізь сон йому почувся вкрадливий голос: "Геракл... Геракл... Твоя череда у мене... Хочеш, я поверну тобі її..."

Прокинувся Геракл і побачив у примарному місячному світлі напівдіву-напівзмію: голова та тулуб у неї були жіночі, а замість ніг — зміїне тіло.

«Я знаю тебе, — сказав їй Геракл. — Ти Єхидна, дочка Тартара та Геї. Бачу, і ти мене знаєш. Ще б! Це я знищив твоїх дітей, і Немейського лева, і Лернейську гідру, і двоголового пса Орфа.

«Я не тримаю зла на тебе, Геракле,— відповіла Єхідна,— не з твоєї волі, а з волі року загинули мої діти. мені замість трьох убитих тобою трьох живих. Стань мені чоловіком тільки на одну ніч! Дай народити від тебе трьох синів! За це я поверну тобі твоє стадо". Геракл відповідно кивнув головою: "Тільки на одну ніч..."

Вранці Єхидна повернула череду Гераклу в цілості й безпеці — жодна корова, жоден бик не пропали.

"Що мені робити з трьома синами, яких я вже ношу у своєму утробі", - запитала Єхідна. "Коли вони виростуть великими, - відповів Геракл, - віддай їм мій лук і пояс. Якщо хтось із них зігне мій лук і підперезеться так, як це роблю я, то признач її правителем усієї цієї великої країни".

Сказавши це, Геракл віддав Єхидні свій лук та пояс. Потім заграв на пастухій сопілці і пішов своєю дорогою. За ним слухняно побрело і геріонове стадо.

Трійню, що народилася в належний термін, Єхідна назвала Агафірсом, Гелоном і Скіфом. Тільки Скіф зумів натягнути лук свого батька і тільки йому припав пояс Геракла. Він і став володарем вільних, зелених Причорноморських степів, давши цій землі своє ім'я — Велика Скіфія.

Геракл повернувся до Мікени. Він гідно виконав десятий наказ Еврісфея. Але, як і раніше, Еврісфей не побажав навіть поглянути на корів та биків Геріона. За його розпорядженням все стадо було принесено в жертву богині Гері.