Вирушили за старих часів два брати в гори полювати. Облюбували невелику ущелину, в якій струмок був, і щоліта стали над прірвою жердини класти, в кожну жердину з двох боків по дерев'яному кілочку вбивали, щоб не впала. Бігають ласки та лисиці по жердинах, шастають, з гори на гору стрибати не треба.

А як випаде іній, шерсть у лисиць і ласок знову відросте, прив'яжуть брати до кожного кілочка по пастці та ще й камінчик знизу прибудують.

Був у однієї жінки дурний чоловік. Нічого робити не вмів, за що не візьметься, все в нього накрив та навскіс.

Послала його якось дружина до родичів ткацький верстат узяти. Іде він назад, притомився, сів біля дороги відпочити. Від нудьги почав верстат розглядати. Розглядає і думає: Чого це я тебе на собі тягну, коли в тебе чотири ноги? Іди-но сам, швидше за мене прийдеш».

Поставив він верстат серед дороги, сам додому пішов.

Давним-давно жила на березі моря одна добра жінка. У неї було п'ять синів, п'ять братів Лю: Лю-перший, Лю-другий, Лю-третій, Лю-четвертий та Лю-п'ятий. Вони були такі схожі, що ніхто не міг їх відрізнити один від одного. Навіть мати іноді плутала. Але кожен з братів мав свою особливість. Старший брат Лю-перший міг випити ціле море, а потім випустити його назад. Лю-другий не боявся вогню. Лю-третій міг витягати ноги на будь-яку довжину.