Про мишку, пташку і смажену ковбасу

Одного разу потоваришували мишка, пташка і смажена ковбаса, повели і господарство на спільний лад, і зажили в мирі та злагоді, і навіть достатком Бог не образив. Пташка взяла на себе таку працю: щодня відлітала вона до лісу і приносила звідти в'язанку хмизу. Мишка воду носила, піч розтоплювала і стіл накривала, а смажена ковбаса готувала.

Кому добре живеться, тому все більшого й більшого хочеться. Так і сталося.

Зустріла одного разу пташка дорогою до лісу іншу пташку і розповіла їй, як їй живеться, і похвалялася своїм життям.

А зустрічна пташка й скажи їй, що хвалитися нема чим: що вона, мовляв, більше за всіх працює, а ті двоє там живуть на волі. Адже ось, наприклад, миша: піч затопила, води натаскала - і пішла собі у свою комірчину спати, поки її не покличуть стіл накривати. А ковбаса? Та й зовсім усе вдома стирчить, за стравою наглядає, а як настане обідній час, то їй варто тільки рази чотири по каші або по овочах перекотитися - дивишся, вони і жирні, і солоні, і зовсім готові, хоч на стіл подавай...

Ось прилетіла пташка додому, скинула з себе свою в'язку, сіли вони всі за стіл, а після столу завалилися спати і проспали до самого ранку. Чим би, здається, не життя?

Наступного дня пташка затялася і не захотіла більше дров тягати, посилаючись на те, що вже досить вона у своїх товаришів у слугах була та в дурнях - чи не хочуть вони, мовляв, із нею справою помінятися і спробувати свої сили на її роботі.

І як не вмовляли її мишка й ковбаса, пташка все ж таки наполягла на своєму!

Робити нічого, треба було випробувати, кинули жереб, і випав жереб ковбасі дрова тягати, а пташці воду носити. Що ж сталося?

Ковбаса попрямувала до лісу, пташка розвела вогонь, мишка горщик до печі запхала, і стали вичікувати, коли повернеться ковбаса із запасом дров на наступний день.

Однак же ковбаса так довго не поверталася, що їх обох здивування охопило і пташка вилетіла ковбасі назустріч. І що ж?
Неподалік від будинку при дорозі бачить, як собака спокійнісінько наминає смажену ковбасу. Пташка накинулася на собаку і почала прямо-таки докоряти цій хижачці в насильстві; але слова її так і залишилися словами: собака виправдовувався тим, що відшукав нібито в ковбаси якісь підкилимні листи в сумці, а тому й наважився позбавити її життя.

Пташка засмутилася, підхопила в'язку дров на себе, полетіла додому й розповіла все, що бачила й чула.

Обидві вони з мишкою дуже сумували, проте все ж таки домовилися не розлучатися і зробити все можливе для їхнього спільного побуту.

Ось і довелося пташці стіл накривати; а мишка надумала готувати й захотіла наслідувати смажену ковбасу: «От покатаюся по овочах та поваляюся, так вони й оселяться та промасляться».

Але щойно вона залізла в овочі, хтось схопив її і мусила вона з життям розлучитися.

Коли пташка прийшла і надумала подавати на стіл, то біля печі й кухаря не виявилося.

Пташка, розгубившись, усюди почала розкидати принесені з лісу дрова, почала кликати і розшукувати, але все ж ніде кухаря не розшукала. А тим часом через необережність дрова якось спалахнули, пожежа розгорілася, пташка кинулася по воду - заливати; та відро в неї в колодязь упало, і вона за ним туди ж, відра не витягла, та й сама не випливла.

Translated with DeepL.com (free version)