Золотий гусак

Жив та був на світі чоловік, який мав трьох синів, і наймолодший з них звався Дурнем, і всі його зневажали і осміювали і при кожній нагоді ображали.

Сталося одного разу, що старший мав іти в ліс дрова рубати, і мати дала йому про запас добрий пиріг і пляшку вина, щоб він не голодував і не знав спраги.

Коли він прийшов у ліс, зустрівся йому старий сивенький чоловічок, побажав йому доброго ранку і сказав: 

«Я голодний, і спрага мене мучить - дай мені скуштувати шматочок твого пирога і випити ковток твого вина».

Розумний син відповідав: «Якщо я дам тобі скуштувати свого пирога та сьорбнути своє вино, то мені й самому нічого не залишиться. Провалюй!» — і, не зважаючи на людину, пішов собі далі.

Коли ж він почав обтесувати одне дерево, то незабаром ударив сокирою повз та потрапив по своїй руці так незручно, що мав піти додому і перев'язати свою руку. Так відплатив йому маленький сивенький чоловічок за його скнарість.
Потім пішов другий син у ліс, і мати так само, як старшому, дала й цьому про запас пиріг та пляшку вина. І йому теж зустрівся старенький, сивенький чоловічок і почав у нього просити шматочок пирога і ковток вина.

Але й другий син відповідав йому дуже розумно: «Те, що я тобі віддам, у мене убуде, провалюй!» — і, не озираючись на чоловічка, пішов своєю дорогою.

І він був також за це покараний: тільки-но встиг він зробити удар-другий по дереву, як рубанув собі по нозі, та так, що його мали знести додому на руках.

Тоді сказав Дурень: «Батюшко, дозволь мені разочок у ліс сходити, дров порубати». — Що ти в цьому розумієш? Ось брати твої і розумніші за тебе, та якої собі шкоди наробили! Не ходи!"

Дурень однак просив та просив доти, доки батько не сказав: «Та ну, іди! Може тебе твоя біда розуму навчить!» А мати про запас тільки й дала йому, що коржик, на воді в золі випечений, та пляшку скислого пива.

Прийшов він у ліс, і йому теж зустрівся старенький, сивенький чоловічок і сказав: «Мені і їсти і пити хочеться, дай мені шматочок твого коржика і ковток твого пиття».

Дурень і відповів йому: «Та в мене тільки й є, що коржик, на воді замішаний, а в пляшці прокисле пиво; коли це тобі любо, то сядемо та поїмо разом».

Ось і всілися вони, і яке ж було здивування Дурня, коли він поліз за пазуху за своєю коржиком, а вийняв чудовий пиріг, відкоркував пляшку, а в пляшці замість кислого пива виявилося добре вино!

Попили вони, поїли, і сказав чоловік Дурню: «Серце у тебе добре, і ти зі мною охоче поділився всім, що в тебе було; за те я хочу тебе наділити щастям. Ось стоїть старе дерево; зрубай його і в кореневище знайдеш подарунок».

Потім чоловік попрощався з Дурнем.

Пішов Дурень до дерева, підрубав його і, коли воно впало, побачив у кореневищі дерева золотого гусака. Підняв він гусака, захопив із собою і зайшов дорогою до готелю, де думав переночувати.

У господаря того готелю було три дочки; як побачили вони золотого гусака, так і захотілося їм подивитися ближче, що це за дивовижний птах, і добути собі хоч одну з її золотих пір'їнок.

Старша подумала: «Вже я вилучу таку хвилинку, коли мені можна буде вихопити в нього пір'їнку», — і при першому випадку, коли Дурень кудись відлучився, вона й ухопила гусака за крило.

Але на жаль! І пальці, і вся рука дівчини так і причепилися до крила, наче припаяні!

Незабаром підійшла й інша; вона теж тільки про те й думала, як би їй добути собі золоту пір'їнку, але тільки-но вона торкнулася своєї сестри, як приклеїлася до неї, так що й відірватися не могла.

Нарешті підійшла і третя з тим самим наміром; і хоч сестри кричали їй, щоб вона не підходила і не торкалася, але вона їх не послухалася.

Вона подумала, що коли вони там з гусаком, то чому ж і їй там теж не бути?

І підбігла, і тільки-но торкнулася своїх сестер, як і прилипла до них.

Так мали вони всю ніч провести з гусаком. На другий ранок Дурень підхопив гусака під пахву і пішов своєю дорогою, анітрохи не турбуючись про те, що за гусаком тяглися й троє дівчат, які до гусака приклеїлися.

Серед поля на дорозі зустрівся їм пастор, і коли побачив цю дивну ходу, то сказав: «Та посоромитеся ж, погані дівчата! Як вам не соромно бігти за цим молодим хлопцем? Хіба так водиться?»

При цьому він схопив молодшу руку і хотів відсмикнути; але тільки-но він торкнувся її, як і прилип до її руки, і сам був змушений бігти за трьома дівчатами.

Трохи згодом зустрівся ним причетник і не без здивування побачив пана пастора, що плентався слідом за дівчатами. Він одразу вигукнув: «Е, пане пасторе, куди це ви так поспішно вирушите? Не забудьте, що нам із вами ще доведеться хрестити сьогодні», — і він теж підбіг до пастора, і схопив його за рукав, але так і прилип до рукава…

Коли вони всі п'ятеро плелися таким чином за гусаком, зустрілися їм ще двоє мужиків, які поверталися з поля із заступами на плечі. Пастор покликав їх і попросив якось звільнити його і причетника з цієї зв'язки. Але тільки ті торкнулися причетника, як і вони пристали до зв'язки, і таким чином їх уже побігло семеро за Дурнем та його гусаком.

Так прийшли вони дорогою до міста, де правив король, у якого дочка була така задумлива, що її ніхто нічим розсмішити не міг. Ось і видав король указ, за яким той, кому вдалося б розсмішити королівську дочку, мав і одружитися з нею.

Дурень, почувши про такий указ, відразу пішов зі своїм гусаком і всією почетом до королівської доньки, і коли та побачила цих сімох людей, які бігли за гусаком, вона вибухнула гучним сміхом і довго не могла вгамуватися.

Тоді Дурень зажадав, щоб вона була видана за нього заміж, але майбутній зять королю не сподобався, він почав вигадувати різні викрутки, і нарешті сказав, що віддасть за нього доньку лише тоді, коли він приведе йому такого випивалу, який міг би один цілий льох. випити.

Дурень згадав про сивенького чоловічка, який, звичайно, міг йому в цій біді надати допомогу, пішов у той самий ліс і на тому місці, де він зрубав дерево, побачив того самого чоловічка, і сидів він там дуже сумний.

Дурень спитав його, що в нього за горе на серці. Той відповідав: «Мене томить така спрага, що я її нічим вгамувати не можу; холодної води в мене не переносить шлунок; а ось бочку вина я випив; але що означає ця крапля, коли виплеснеш її на розпечений камінь? — «Ну, то я можу тобі в горі допомогти, — сказав Дурень, — підемо зі мною, і я вгамую твою спрагу».

Він привів чоловічка в королівський льох, і той накинувся на великі бочки вина, і пив-пив, так що в нього і п'яти від пиття роздуло, і перш ніж минула доба, встиг уже осушити весь льох.

Дурень вдруге зажадав у короля свою наречену, але король розсердився на те, що поганий хлопчина, якого кожен називав Дурнем, наважувався думати про одруження з його дочкою; тому король поставив нові умови: перш ніж одружитися з королівною. Дурень мав добути йому такого об'їдала, який міг би один з'їсти цілу гору хліба.

Дурень, недовго думаючи, прямо попрямував до лісу, там побачив він на тому ж місці чоловічка, який підтягував собі що є сечі живіт ременем і корчив вельми сумну пику, примовляючи: «Ось зараз з'їв я повно пекти ситного хліба, але що може означати цей дрібниця, коли такий голод мучить! Шлунок у мене пустий, і ось я мушу стягувати собі живіт ременем якомога тугіше, щоб не завмерти з голоду».

Дурень і зрадів, почувши ці промови. «Ходімо зі мною, — сказав він, — я тебе нагодую досхочу».

Він повів чоловічка до двору короля, який звелів звезти все борошно зі свого королівства і наказав спекти з того борошна величезну хлібну гору; але лісова людина як пристала до тієї гори, прийнялася їсти, і гори в один день як не бувало!

Тоді Дурень утретє почав вимагати у короля свою наречену, а король ще раз постарався увільнити і зажадав, щоб Дурень здобув такий корабель, який і на воді, і на землі може однаково рухатися: «Щойно ти до мене на тому кораблі припливеш, - сказав король, - так зараз і видам за тебе мою дочку заміж».

Дурень прямісінько пройшов у ліс, побачив сидячого там сивенького чоловічка, з яким він поділився своїм коржом, і той сказав йому: «Я за тебе і пив, і їв, я ж дам тобі і такий корабель, який тобі потрібен; все це я роблю тому, що ти був до мене жалісливим і жалісливим».

Тут і дав йому такий корабель, який і по землі, і по воді міг однаково ходити, і коли король той корабель побачив, він уже не міг Дурню довше відмовляти в руці своєї дочки.

Весілля було зіграно урочисто, а після смерті короля Дурень успадкував все його королівство і довгий час жив зі своєю дружиною в достатку та злагоді.