Королівські діти

Жив давно тому один король; народилося в нього немовля, і був на ньому знак, що коли йому виповниться п'ятнадцять років, він має загинути від оленя. Коли він досяг цього віку, якось вирушили з ним єгеря на полювання. У лісі королевич від'їхав від інших убік і раптом помітив великого оленя, він хотів застрелити його, але наздогнати його ніяк не міг. Мчав олень доти, доки не заманив королевича в саму лісову гущавину, дивись — замість оленя стоїть перед ним величезна, висока людина і каже:

— От і добре, що я тебе захопив! Я вже шість пар скляних лиж через тебе занапастив, а зловити тебе ніяк не міг.

Він узяв королевича з собою, перетягнув його через озеро, привів у великий королівський замок, посадив із собою за стіл, і вони разом вечеряли. Ось поїли вони, і каже тоді король королевичу:

— Маю трьох доньок; і ти маєш простояти в опочивальні у старшої на варті з дев'ятої вечора до шостої ранку. Я з'являтимуся до тебе щоразу, коли дзвонитиме дзвін, тебе окликатиму, і якщо ти хоч раз не відгукнешся, будеш вранці страчений; а якщо кожного разу відгукнешся, то отримаєш дочку мою за дружину.

Ось увійшов молодий королевич із королівною до опочивальні, де стояв кам'яний бовван, і сказала королівна бовванові:

— Мій батько буде сюди щогодини, починаючи з дев'ятої години вечора, доки не проб'є три години; якщо він окликатиме, ти відзивайся замість королевича.

Закивав головою кам'яний бовван і кивав все тихіше і тихіше, поки, нарешті, його голова, як і раніше, стала нерухома. Наступного ранку говорить король королевичу:

- Ти свою справу виконав добре, але видати за тебе заміж старшу дочку я не можу. Ти повинен перш за все стояти на варті вночі до другої дочки, а там я подумаю, чи можна тобі на моїй старшій дочці одружитися. Я буду з'являтися до тебе щогодини, і якщо я тебе покличу, ти відгукуйся, а якщо я окликну тебе, а ти не відгукнешся, то своєю кров'ю за це розплатишся.

Пішов королевич із королівною до опочивальні, і там стояла кам'яна бовванка ще вище, і сказала йому королівна:

— Якщо мій батько окликатиме, то відповідай ти. — Закивав мовчки головою великий кам'яний бовван, а потім почав розгойдувати головою все тихіше і тихіше, поки голова нарешті стала нерухома.

Улігся королевич біля порога опочивальні, підклав собі руку під голову і заснув. Наступного ранку говорить йому король:

— Хоча ти впорався добре, але видати за тебе заміж другу дочку я не можу. Ти маєш простояти ще ніч на варті у молодшої королівни, а там я подумаю, чи можна видати за тебе середню дочку. Я буду з'являтися до тебе щогодини, і якщо тебе гукну, ти мені відгукуйся; а якщо я гукну тебе, а ти не обізвешся, то кров'ю своєю за це розплатишся.

Ось увійшов королевич з молодшою королівною в опочивальню, і стояв там бовван куди більший і вищий, ніж у опочивальні у перших двох королів. І мовила бовванові королівна:

— Якщо мій батько окликатиме, то відповідай ти. — І у відповідь на це великий, високий кам'яний бовван кивав головою майже півгодини, поки його голова стала знову нерухома.

А королевич ліг біля порога і заснув.

Говорить наступного ранку йому король:

— Хоча ти варту ніс добре, а все ж таки видати за тебе заміж свою дочку я не можу. Є в мене дрімучий ліс, якщо ти мені його з шостої години ранку до шостої вечора весь дочиста вирубаєш, то я тоді про те подумаю.

І дав він йому скляну сокиру, скляний клин і скляний колун. Тільки-но прийшов королевич у ліс, ударив раз сокирою — а сокира навпіл і розкололася. Взяв він клин, ударив по ньому колуном, а той розсипався на дрібні уламки. Він був таким вражений, що подумав: «Ось смерть вже моя прийшла». Він сів і заплакав.

Настав полудень, і каже король:

— Милі доньки, хтось із вас повинен йому віднести поїсти.

- Ні, - сказали обидві старші, - нічого ми йому відносити не станемо. Нехай та, біля якої він стеріг останню ніч, і віднесе йому.

Довелося тоді молодшій віднести йому поїсти. Прийшла вона в ліс і питає його, як рухається у нього робота.

- О, зовсім погано, - каже він.

Тоді вона сказала йому, що він має спочатку трохи поїсти.

- Ні, мені тепер не до їжі, мені вмирати доведеться, їсти мені зовсім не хочеться.

Почала вона говорити йому ласкаві слова і вмовила його хоч щось поїсти. Ось підійшов і трохи поїв. Коли він трохи підкріпився, вона й каже:

- А тепер давай я пошукаю в тебе в голові, може, ти трохи повеселішаєш.

Стала вона йому в голові шукати, і раптом він відчув утому і заснув. А вона взяла свою хустку, зав'язала на ній вузлик, вдарила тричі вузликом об землю і мовила: "Арвеггер, сюди!"

І вмить з'явилося безліч підземних чоловічків, і стали вони питати, що королівні треба. І вона їм сказала:

— Треба за три години весь дрімучий ліс вирубати та скласти всі дерева у купи.

Пішли підземні чоловічки, скликали всіх своїх на допомогу, і взялися ті відразу за роботу; і не минуло й трьох годин, як усе було виконано. З'явилися підземні чоловічки до королівни і доповіли їй про це.

Взяла вона знову своє

й біла хустка і каже: «Арвеггер, додому!» І всі чоловічки зникли. Прокинувся королевич, дуже зрадів, а королівна й каже:

— Як проб'є шість годин, ти йди додому.

Він так і зробив, і питає його король:

— Ну що, вирубав ліс?

— Так, — каже королевич.

Сіли вони за стіл, і каже король:

— Я не можу ще видати дочку за тебе заміж, ти спершу повинен мені дещо виконати.

Запитав королевич, що він має зробити.

— Є в мене великий ставок,— сказав король,— то завтра завтра вранці сходи ти туди та вичисти мені його, щоб блищав він, як дзеркало, та щоб водилися в ньому різні риби.

Наступного ранку дав йому король скляну лопату і каже:

— До шостої години вечора ставок має бути готовим.

Попрямував королевич до ставка, ткнув лопатою в тин, а лопата зламалася; тицьнув він мотикою в тин — і мотика зламалася. Сильно засмутився королевич. Принесла йому опівдні молодша королівна поїсти і спитала, як іде у нього робота. Сказав королевич, що справа йде погано:

— Мабуть, доведеться мені поплатитися головою. Лопата в мене зламалася.

— О, — сказала вона, — іди сюди та співаєш спершу чогось, тоді тобі веселіше стане.

— Ні, — сказав він, — їсти я нічого не можу, дуже я засмутився.

Заспокоїла вона його лагідним добрим словом і змусила поїсти. Потім почала в нього знову в голові шукати, і він заснув. Тоді взяла вона свою хустку, зав'язала на ній вузлик, вдарила тричі об землю і промовила: "Арвеггер, сюди!" І миттю з'явилося до неї безліч підземних чоловічків, почали її питати, чого вона хоче. І веліла вона їм за три години весь ставок очистити, щоб блискав він, як дзеркало, хоч виглядай у нього, і щоб плавали в ньому всякі риби. Пішли чоловічки до ставка, скликали всіх своїх на допомогу; і за дві години роботу було виконано.

Повернулися вони і кажуть:

— Ми виконали все, що було наказано.

Тоді взяла королівна хустку, вдарила їм тричі об землю і мовила: Арвеггер, додому! І всі зникли. Прокинувся королевич, бачить — робота готова. Тоді королівна пішла і сказала, щоб до шостої години він додому вернувся.

Прийшов він додому, а король і питає:

— Що ж, ти очистив ставок?

- Так, - відповів королевич, - все виконано.

Підійшов король до ставка і сказав:

— Хоча ти став і очистив, але видати свою дочку за тебе заміж поки я не можу. Ти маєш насамперед виконати ще одне завдання.

- Яку ж ще? — спитав королевич.

А була у короля велика гора, уся вона терниною поросла.

— Ти маєш весь терник на горі вирубати і збудувати там великий замок, та такий прекрасний, що ніхто з людей такого жодного разу не бачив, і щоб у тому замку було все для життя необхідне.

Підвівся наступного ранку королевич, — і дав йому король скляну сокиру і скляну буравку і наказав, щоб усе було на шість годин вечора зроблено. Але тільки вдарив він сокирою по першому тернині, як сокира вщент розлетілася, та й бурав теж до справи виявився непридатним. Сильно засмутився королевич, почав чекати на свою кохану — чи не прийде вона, чи не допоможе йому з біди вибратися. Настав полудень, прийшла вона і принесла йому поїсти. Він вийшов до неї назустріч, розповів їй усе, що трапилося, поснідав, що вона йому принесла, і дав їй у голові пошукати, а сам заснув. Зав'язала вона знову вузлик, вдарила їм тричі по землі і мовила: Арвеггер, сюди! І знову з'явилося багато підземних чоловічків, і вони спитали її, чого вона хоче.

— Ви маєте за три години, — сказала вона, — вирубати на горі весь терник і збудувати на вершині замок, та такий гарний, якого ще ніхто з людей не бачив, і щоб у ньому було все для життя необхідне.

Зійшли вони на гору, скликали всіх своїх на допомогу, і незабаром усе було вже готове. Прийшли вони і говорять про того королівну. Взяла вона тоді хустку, тричі вдарила їм об землю і сказала: Арвеггер, додому! І всі вони зникли.

Прокинувся королевич, бачить — усе зроблено, і стало йому весело, наче птахові в повітрі. Ось пробило шість годин, і повернулися вони тоді додому. І питає король:

— Ну, що, замок готовий?

— Так, — каже королевич.

Сіли вони за стіл, а король і каже:

— Моєї молодшої дочки заміж за тебе я віддати не можу, доки двох старших не видам.

Сильно засмутилися королевич із королівною, і він не знав, що йому тепер робити.

Пробрався він раз уночі до королівни і втік із нею разом із замком. Пробігли вони частину дороги, обернулася королівна назад і бачить, що їхній батько наздоганяє.

- Ах, - сказала вона, - що тепер робити? Мій батько нас наздоганяє, хоче нас додому повернути. Зверну я тебе в шипшину, а сама обернуся трояндою і приховаюсь у твоїх шипах.

Підійшов батько до того місця, бачить — стоїть шипшина, а на ньому цвіте троянда. Хотів він було зірвати троянду, але стала шипшина колоти його своїми шипами, — і довелося королю вернутися додому ні з чим. Запитує в нього дружина, чому не привів він додому свою дочку. Розповів він дружині, що майже наздогнав він її, та раптом втратив з уваги і замість них побачив перед собою шипшину, а на ньому троянду.

Каже йому королева:

— Варто тобі тільки троянду зірвати

, А шипшина і сама б за нею прийшла.

Вирушив король знову до того місця, щоб добути троянду. А королевич з королівною тим часом пішли далеко-далеко, і довелося королю їх знову наздоганяти. Озирнулася дочка, бачить, що батько вже близько. І каже вона:

— А що ж нам тепер робити? Зверну я тебе в кірху, а сама обернуся пастором, читатиму на кафедрі проповідь.

Підійшов батько до того місця, бачить — стоїть кірха, а на кафедрі пастор читає проповідь. Прослухав він проповідь і додому вернувся. Запитує в нього королева, чому він доньку з собою не привів, а король відповідає:

— Довелося мені гнатися за ними далеко-далеко. Нагнав я їх, бачу — стоїть кірха, а в ній пастор читає проповідь.

— А тобі слід пастора з собою привести, — сказала королева, — а кирха й сама пішла б за тобою. Посилаю я тебе за ними в погоню, а ти зробити нічого не можеш, — мабуть, доведеться мені самій за ними бігти.

Пробігла вона частина дороги, помітила вдалині втікачів, обернулася королівна випадково назад, бачить — мати за ними женеться, і каже:

— Ах, які ми нещасні, сама матінка за нами женеться! Поверну тебе в ставок, а сама обернуся рибою.

Прийшла мати до того місця, бачить — перед нею великий ставок, а в ньому рибка хлюпається, голову з води виставляє, плаває собі весело. Захотілося їй ту рибку спіймати, та їй це не вдається. Розсердилася вона міцно і задумала випити весь ставок насухо, щоб ту рибку спіймати; і випила, але стало їй так погано, що довелося їй назад весь ставок виригнути. Ось вона й каже:

— Я бачу, що з вами нічого не вдієш, — і почала їх кликати до себе.

Тоді вони прийняли знову свій колишній вигляд, і дала королева дочці три волоських горіха і сказала:

— Ці горіхи тобі послужать, якщо ти в біду потрапиш.

І пішли молоді далі своєю дорогою. Пробули вони в дорозі вже десять годин і нарешті підійшли до замку, звідки був родом королевич, а поряд було село. Прийшли вони, а королевич і каже:

— Ти, моя люба, тут почекай, я пройду в замок спершу один, а повернуся з каретою та слугами і відвезу тебе туди.

Коли він прийшов до замку, всі дуже зраділи його поверненню. Він розповів їм, що в нього є наречена, що вона в сусідньому селі його чекає, і щоб заразом заклали карету і привезли її в замок. Заклали одразу карету, і багато слуг сів у неї. Але тільки-но королевич зібрався сісти в ту карету, як раптом мати поцілувала його, — і від материнського поцілунку він вмить забув все, що було і що йому треба було зробити. Мати веліла випрягти коней з карети, і всі повернулися додому. А дівчина сидить тим часом у селі, чекає-чекається, коли за нею приїдуть; але ніхто не є. Найнялася тоді королівна у робітниці до млина, що біля замку була, і ось щодня після полудня доводилося їй сидіти на березі річки та мити посуд. Сталося, що одного разу вийшла королева із замку прогулятися берегом, помітила вона гарну дівчину і каже: «Яка красуня! Як вона мені сподобалася!

Стала вона про неї у всіх розпитувати, але ніхто про ту дівчину нічого не знав. Пройшло багато часу, а дівчина продовжувала, як і раніше, чесно і вірно служити у мірошника. Тим часом королева підшукала для свого сина дружину з далекої країни. Ось уже приїхала наречена, і мало незабаром відбутися весілля. Зібралося багато народу подивитися на те весілля, і почала молода працівниця просити у мірошника, щоб він дозволив і їй побувати на тому весіллі. Мельник тоді сказав: «Іди, мабуть!»

Перед тим, як іти, розкрила вона один із трьох волоських горіхів, дістала з нього чудову сукню, одягла її, пішла в ній у кирху і стала біля вівтаря. Ось з'явилися наречена з нареченим, стали вони біля вівтаря, але коли пастор уже збирався їх благословити, глянула раптом наречена убік, піднялася з колін і каже, що вінчатись не хоче, поки не буде в неї такої ж прекрасної сукні, як у тієї он. жінки. Тоді вони повернулися додому і наказали дізнатися у дами, чи не продасть вона цієї сукні.

— Ні, продати його не продам, а за послугу, мабуть, віддам.

Її запитали, що вона за нього хоче. Вона відповіла, що віддасть сукню, якщо їй буде дозволено провести ніч біля дверей опочивальні, де спатиме королевич. Їй сказали, що нехай вона так і зробить, але змусили слугу підсипати королевичу сонного зілля. А королівна лягла на порозі дверей у його опочивальню і всю ніч жалібно йому вимовляла, що вона, мовляв, і ліс для нього весь вирубала, і став очистила, і замок для нього збудувала, і в шипшину його звертала, і в кірху, і в став, а він так скоро її забув. Але королевич нічого не чув; а прокинулися від її голосіння слуги, стали прислухатися і ніяк не могли розібрати, що це могло б означати.

Наступного ранку, коли всі піднялися, нарядилася наречена у сукні та поїхала з нареченим у кірху. А красива дівчина тим часом розкрила другий горішок, і виявилося в ньому сукня, ще прекрасніша за першу. Вона вдягла його і пішла в кірху, стала біля вівтаря, і сталося все те саме, що й напередодні. Ось лягла дівчина на другу ніч на порозі дверей у опочивальню королевича, і наказано було

слузі напоїти його сонним зіллям. Але з'явився слуга і, замість дати йому сонного зілля, налив йому безсонного, і ліг королевич у ліжко; а робітниця мірошника почала скаржитися і вимовляти йому все, як і минулого разу.

Королевич усе це чув, зажурився, і раптом йому згадалося минуле. Він хотів вийти до дівчини, але його мати замкнула двері на замок. На другий ранок він одразу з'явився до своєї коханої, розповів їй про все, що з ним трапилося, і просив її не мати на нього зла, що він забув її на такий довгий час. Тут розкрила королівна третій горіх, дістала з нього сукню, а було воно куди прекрасніше двох перших. Вона одягла його, і ось поїхали вони з королевичем у кірху, і вийшло до них назустріч багато дітей, вони подали нареченому та нареченій квіти і схилили перед ними строкаті прапори. У кірсі їх повінчали, а потім було веселе весілля. А підступну матір та фальшиву наречену прогнали геть.

І хто цю казку останнім сказав, той і зараз не охолонув уст.