Відьми на лисій горі

Була у чоловіка дружина і була вона відьмою. Тільки настане глуха опівночі, прокинеться він, а дружини біля нього й нема, озирнеться він навкруги, хата на гачок замкнена, сіни на засувці, а її нема. Він і думає собі: "Дай-но вистежу".

Прикинувся якось сплячим і дочекався півночі.

Дружина встала, засвітила каганець, дістала з полиці пляшечку з якимось зіллям, взяла черепок, влила туди з пляшечки того зілля, насипала сажі, розмішала, поклала сірки і купоросу, скинула з себе сорочку, поклала на ліжко, накрила її рядном, а сама помазала собі мочалкою з черепка пахвами, та й вилетіла через гирло печі до труби.

Підвівся мужик, намазав і собі пахвами, сам теж вилетів за нею. Летить вона, а він за нею. Пролетіли вони вже всі села та міста, почали до Києва підлітати, якраз до Лисої гори. Дивиться мужик, - а там церква, біля церкви цвинтар, а на цвинтарі відьом з відьмаками і не порахувати, і кожна зі свічкою, а свічки так і палають.

Озирнулася відьма, бачить – за нею чоловік летить, вона до нього і каже:

- Чого ти летиш? Бачиш, скільки тут відьом, як побачать тебе, і зітхнути тобі не дадуть - так і розірвуть тебе на шматки.

Потім дала вона йому білого коня і каже:

- На тобі цього коня, та скачи швидше додому!

- Сів він на коня і вмить опинився вдома. Поставив його біля ясел, а сам увійшов у хату і ліг спати. Вранці прокидається, дивись – і дружина біля нього лежить. Пішов він до коня навідатися. Прийшов, а на тому місці, де коня прив'язував, устромлена біля сіна велика верба з обдертою корою. Увійшов у хату і розповідає дружині, що замість коня стоїть лише палиця.

- Візьми, - каже дружина, - цей дрючок і сховай його в сарай під навіс, бо як побачать відьми, буде тобі горе, а вночі встань та викинь його через поріг, тоді нічого не буде.
Ліг він наступної ночі спати, а опівночі прокинувся і пішов у сарай. І тільки викинув вербу за поріг, а з неї враз кінь став і як загримить копитами, як загримить вулицею, і хто його знає, куди він і зник.