Іван Франко глибоко любив свою рідну землю. Україна, її природа та люди знайшли відображення у його віршах, оповіданнях та повістях. З особливим мистецтвом він змальовував краєвиди Прикарпаття, найчастіше захоплюючись весняним пробудженням природи: таненням снігів, скресанням льоду на річках та першими квітами. Видно, що це не лише описи природи, а й віддзеркалення внутрішнього світу людини, яка, попри труднощі життя, вистояла у боротьбі й не втратила сили духу.
З теплом і батьківською любов'ю Франко писав про дітей. Михайло Коцюбинський наголошував, що поет "наче знаходив розраду у дітях після моря сліз і горя, співцем яких він став". Сучасники згадували про його тепле ставлення до малечі, яке вирізнялося найніжнішими людськими почуттями. Франко завжди знаходив час поспілкуватися з дітьми, вислухати їхні розповіді, де б не зустрів їх.
"Життя мені мало всміхалося, але діти були тим весняним сонечком, яке зігрівало моє серце", – говорив він.
Оповідання Франка для дітей
Особливе місце в творчості Івана Франка посідають оповідання про сільських дітей. Ці твори ґрунтуються на його власних спогадах про дитинство та роки навчання в сільській і міській школах і мають значною мірою автобіографічний характер. У них Франко детально відтворював процес виховання дитини – від перших свідомих думок до формування особистості в шкільні роки.
Франко також торкався теми взаємин людини і природи. Він підкреслював її крихкість перед людською байдужістю. Наприклад, оповідання "Мій злочин" навчає милосердя та любові до всього живого. У ньому нерозумний хлопчик знищив тендітну пташку, але цей вчинок залишив глибокий слід у його серці навіть через багато років. У важкі моменти свого життя він почував себе подібним до слабкої пташки, яку може знищити сліпа і безглузда сила.
Казки Івана Франка
Окрему частину складають казки Івана Франка для дітей. Відомо, що він активно співпрацював з дитячим журналом "Дзвінок", де публікував твори на основі сюжетів з різних культур. Водночас Франко не просто переказував ці історії, а додавав українські мотиви та елементи реального життя, аби зацікавити юного читача життєвими ситуаціями і дати матеріал для роздумів.
Іван Франко наголошував на своїй адаптації казок до потреб і сприйняття українських дітей. Як згодом розповідала його донька Ганна, батько знав безліч народних казок та байок і часто розповідав їх дітям. Він представляв звірів як істот із людськими рисами, що робило їх ще цікавішими для слухачів.
Колекція казок про тварин у збірці "Коли ще звірі говорили" стала особливо знаковою. Основою для цих творів слугували сюжети казок народів світу – українських, німецьких, індійських та інших. Персонажі таких творів, як Лисичка, Вовк, Їжак чи Осел, символізують певні людські якості. За допомогою цих алегорій Франко прагнув показати правду про самих людей. Він стверджував: під личиною тваринного світу ховається дзеркало людської натури – з її слабкостями, лінню та моральними дилемами.
Казки Івана Франка про тварин
Казки Івана Франка про тварин розкривають особливості суспільного устрою "звірячого царства", де панують сильні й хижі Леви, Вовки, Ведмеді, які живуть за рахунок працьовитих Ослів, покірних Баранів і несміливих Зайців. Проте представники цього панівного прошарку виявляються менш розумними та примітивнішими за тих, кого вони експлуатують. Наприклад, цар звірів Лев поступається кмітливому Ослу (у казці "Осел і Лев"), який також перемагає владного та жорстокого Вовка ("Вовк війтом"). Лютого пана Ведмедя долає малий, але розумний Заєць. Як і у народних казках, добро, чесність і сміливість зрештою беруть гору над злом, підступом і боягузтвом. Малі пташки Королики дають відсіч Ведмедю, змусивши його просити вибачення ("Королик і Ведмідь"), їжак карає хитру Лисицю за її обман ("Три міхи хитрощів"), а добрий Журавель навчає мудрості хитромудру куму Лисичку її ж методом ("Лисичка і Журавель").
Особливої популярності набула поема-казка Івана Франка "Лис Микита". У творі використано відомий у світовій літературі сюжет про хитрого Лиса і його пригоди. Письменник висміює вади людського суспільства, наголошуючи в передмові: "І у нас, між хрещеними людьми, не одне таке діється, про яке тут у казці розказано".
У звірячому царстві, як і серед людей, переважають неправда, здирництво, хабарництво; багатий і сильний пригноблює бідного й слабкого. Персонажі Лева, Ведмедя, Вовка, Лиса й Борсука представляють панівні класи Галичини тих часів: цісаря, царедворців, міністрів і поміщиків. Найхитріший серед них — Лис Микита, який не гребує ні зрадою, ні обманом, ні вбивством, лише б забезпечити собі розкішне життя. Цар звірів Лев робить його своїм наближеним радником і довіряє йому необмежену владу, оскільки сам "грабує чисто", але не хоче діяти напряму, доручаючи це Ведмедям та Вовкам. Тим часом прості мешканці звірячого світу — зайці й пташки — залишаються безправними жертвами хижаків.
У поемі-казці Іван Франко активно використав українську народну творчість — казки, байки та пісні про тварин. Тут зустрічаються сцени, що відображають народний побут і звичаї. У передмові до "Лиса Микити" автор писав: "Я бажав не перекласти, а переробити стару повість про лиса, зробити її нашим народним добром, надати їй національного українського обличчя. Я ніби на позичений чужий рисунок накладав наші українські барви".
Схожий підхід Франко застосував у казці "Ріпка". Цей народний твір він переказав по-новому — ритмізованою мовою з елементами українського побуту. Казка навчає жити й працювати спільно, дружньо.
