Жив колись у одному селі хлопчик на ім'я Сабуро. Був він такий дурний, що сусіди прозвали його Дурний Сабуро. Якщо доручать йому одну справу, він абияк зробить, а якщо два доручать – все переплутає. Вічно впадав він в халепу. Батьки дуже засмучувалися, але все ж сподівалися, що Сабуро колись порозумнішає. Якось батько каже йому:

- Іди, Сабуро, і викопай батати. Все, що дістанеш із землі, розклади на грядці і просуши на сонечку.

У давнину жили в Японії демони з довгими носами. Називали їхню тенгу. Були у тенгу чарівні віяла: шльопнеш по носі однією стороною – починає ніс рости, шльопнеш іншою – ніс знову коротким стає.

Якось три маленькі тенгу грали в лісі з таким чарівним віялом. Пляскали один одного по носі то однією, то іншою стороною.

Побачив борсук чарівне віяло і подумав: «Ось би мені такий! Я б часу на дурниці витрачати не став! Я знайшов би, що з цим віялом робити!

За цвинтарем при храмі Сецанійї, в передмісті столиці, колись стояв одинокий маленький будиночок, в якому мешкала стара людина на ім'я Такахама. Через його спокійний доброзичливий характер усі сусіди любили старого, хоч і вважали його трохи зворушеним. Бо від людини, яка виконує всі буддійські церемоніали, очікують, що вона одружується і дасть продовження свого роду. Але він жив тут зовсім самотньо вже понад двадцять років.