Довга-довга казка (японська казка)

У давнину, далеку давнину, жив один можновладний князь. Найбільше на світі любив він слухати казки. Прийдуть до нього його наближені:

- Чим завгодно, княже, сьогодні потішитися? У лісі багато всякої звірини: і вепрей, і оленів, і лисиць...

- Ні, не хочу на полювання їхати. Краще мені казки розповідайте, та довше.

Почне, бувало, князь суд чинити. Поскаржиться йому скривджений на винного:

- Обдурив він мене, вкрай розорив...

А винуватий у відповідь:

- Князе, я нову казку знаю.

- Довгу?

- Довгу-довгу і страшну-страшну.

- Ну, розповідай!

Ось тобі і суд, і управа! Стане князь раду тримати, і там йому одні небилиці плетуть.

Слуги князя всі села в тому краю оббігали, всіх розпитували, чи не знає хто нової казки цікавішої. Поставили по дорозі застави:

- Гей, подорожній, стій! Стій, тобі кажуть!

Збомліє подорожній від переляку. Що за біда нагрянула!

- Стій, кажи правду! Чи був ти на морському дні в гостях у морського царя?

- Ні-ні-ні-ні був. Не довелося.

- А на журавлі літав?

- Ні-ні, не літав. Клянуся, не літав!

- Ну так полетиш у нас, якщо зараз же, тут же, на цьому самому місці, не сплетеш небилиці найліпші.

Але князю ніхто догодити не міг.

- Казки-то в наші часи пішли короткі, куці... Тільки почнеш слухати з самого ранку, як уже до вечора казка закінчується. Ні, не ті пішли тепер казки, не ті... І повелів князь усюди оголосити: "Хто придумає таку довгу казку, що князь скаже: "Досить!" - той отримає в нагороду все, що забажає".

Ну, тут уже з усіх кінців Японії, з ближніх і дальніх островів, потягнулися до замку князя наймайстерніші оповідачі. Траплялися серед них і такі, що цілий день говорили без угаву, та ще й всю ніч на додачу. Але жодного разу князь не сказав: "Досить!" Тільки зітхне:

- Ну й казка! Коротка, коротша за горобиний ніс. Була б із журавлиний ніс, я й то нагородив би! Але ось одного разу прийшла в замок сива згорблена сива старенька бабуся.

- Насмілюся доповісти, я перша в Японії майстриня довгі казки розповідати. Багато хто у вас побував, та ніхто з них і в учні мені не годиться. Зраділи слуги, привели її до князя.

- Починай, - наказав князь. - Але дивись у мене, погано тобі буде, якщо даремно похвалилася. Набридли мені короткі казки.

- Давним-давно це було, - почала баба. - Пливуть морем сто великих кораблів, до нашого острова шлях тримають. Навантажені кораблі по самі краї дорогоцінним товаром: не шовком, не коралом, а жабами.

- Як ти кажеш - жабами? - здивувався князь. - Цікаво, такого я ще не чув. Видно, ти й справді майстриня на казки.

- Чи то ще ти почуєш, княже. Пливуть жаби на кораблі. На біду, тільки-но показався вдалині наш берег, як усі сто суден - трах! - разом налетіли на каміння. А хвилі кругом так і киплять, так і вирують. Стали тут жаби раду тримати.

"Давайте, сестри, - каже одна жаба, - допливемо до берега, поки не розбило наші кораблі на дрібну тріску. Я старша, я і приклад покажу". Поскакала вона до борту корабля. "Ква-ква-ква, ква-ква-ква, ква-ква-ква. Куди голова, туди й ноги". І стриб у воду - шльоп!

Тут і друга жаба поскакала до борту корабля. "Ква-ква-ква, ква-ква-ква, ква-ква-ква. Куди одна жаба, туди й інша". І стрибок у воду - шльоп!

Слідом третя жаба поскакала до борту корабля. "Ква-ква-ква, ква-ква-ква, ква-ква-ква. Куди дві жаби, туди й третя".

І стрибок у воду - шльоп! Слідом четверта жаба поскакала до борту корабля...

Цілий день говорила стара, а не перерахувала всіх жаб навіть на одному кораблі. А коли пострибали всі жаби з першого корабля, почала баба перераховувати жаб на іншому: - Ось застрибала перша жаба до борту корабля: "Ква-ква-ква, ква-ква-ква, ква-ква-ква. Куди голова, туди й ноги". І стриб у воду - шльоп!...

Сім днів не замовкала стара. На восьмий день не витерпів князь:

- Досить, досить! Сил моїх більше немає.

- Як накажеш, князь. Але ж шкода. Я тільки-тільки за сьомий корабель взялася. Ще багато жаб залишилося. Але робити нічого. Пожалуй мені обіцяну нагороду, я додому піду.

- Ось нахабна стара! Заладила одне й те саме, як осінній дощик, ще й нагороду просить.

- Але ж ти сказав: "Досить!" А слово князя, так я завжди чула, міцніше тисячолітньої сосни. Бачить князь, від баби не відговоришся. Наказав він видати їй багату нагороду і прогнати за двері. Довго ще у князя у вухах лунало: "Ква-ква-ква, ква-ква-ква... Стриб у воду - шльоп!"

Відтоді розлюбив князь довгі казки.