Дурний Сабуро

Жив колись у одному селі хлопчик на ім'я Сабуро. Був він такий дурний, що сусіди прозвали його Дурний Сабуро. Якщо доручать йому одну справу, він абияк зробить, а якщо два доручать – все переплутає. Вічно впадав він в халепу. Батьки дуже засмучувалися, але все ж сподівалися, що Сабуро колись порозумнішає. Якось батько каже йому:

- Іди, Сабуро, і викопай батати. Все, що дістанеш із землі, розклади на грядці і просуши на сонечку.

- Добре, - відповів Сабуро і подався на поле. Тільки-но почав він копати батати, як раптом мотика вдарилася об щось тверде. Копнув Сабуро глибше і витягнув великий горщик. Відкрив, а там повно золотих монет – ціле багатство.

«Батько сказав, щоб усе, що я з-під землі дістану, поклав сушитися»,— згадав Дурний Сабуро і розклав монети на грядках.

Потім пішов додому і каже:

– Знайшов сьогодні я горщик із золотом, тепер золоті монети на грядках сушаться.

Батьки лише руками розвели. Прибігли на поле, а золота давно вже сліду застиг.

— Наступного разу,— сказав батько,— як знайдеш щось, то заверни і додому принеси.

- Добре, - відповів Сабуро.

Наступного дня він побачив на дорозі дохлу кішку. Завернув її та додому приніс.

— Ну, не можна ж бути таким дурним! - розсердився батько. - Треба було викинути її в річку.

На ранок побачив Сабуро величезний пень. Страшно важкий був пень, але Дурний Сабуро добре пам'ятав наказ батька - схопив він пень і потяг до річки.

В цей час мимо йшов сусід.

- Що ти робиш, дурне! Цей пень ще для топки згодиться. Треба було розрубати його і віднести додому.

- Добре, - сказав Сабуро, - наступного разу я так і зроблю.

Пішов він додому, раптом бачить, на узбіччі дороги гарна чашка валяється. Видно, хтось її втратив. Підняв Сабуро чашку та як лясне об землю! Розлетілася чашка на шматки. Зібрав їх Дурний Сабуро і поніс додому.

- Подивися, мамо, що я знайшов сьогодні!

Глянула мати: та це ж уламки чашки, яку батько взяв із собою в поле!

Вранці батьки вирішили:

- Все, що ти робиш, нікуди не годиться. Ми сьогодні на поле підемо, а ти вже дома сиди.

І залишили Сабуро одного. «Не розумію, чому люди звуть мене Дурний Сабуро? – подумав хлопчик. - Адже я все-все роблю точно так, як вони мені радять».