Вовк і семеро козенят

Жила собі стара коза. Було в неї семеро козенят, і вона їх так любила, як може любити своїх дітей тільки мати.

Якось зібралася вона йти до лісу, корму принести; ось скликала вона всіх своїх сімох діток і каже:
- Милі дітки, хочу я до лісу піти, а ви дивіться вовка стережіться. Якщо прийде він сюди, то всіх вас поїсть, заодно зі шкурою та шерстю. Цей лиходій часто прикидається, але ви його одразу впізнаєте за товстим голосом і за чорними лапами.

Відповіли козенята:
- Мила матінко, вже ми постережемося, ви ступайте собі, не турбуйтеся.

Замекала стара коза і спокійнісінько вирушила в шлях-дорогу.

Минуло небагато часу, раптом хтось стукає у двері й кричить:
- Дітки милі, відімкніться, ваша мати прийшла, вам гостинців принесла!

Але козенята за товстим голосом почули, що це вовк.
- Не відкриємося, - закричали вони, - ти не матінка наша; у тієї голос добрий і тонкий, а твій голос товстий: ти - вовк.

Пішов тоді вовк до купця і купив собі крейди великий шматок, з'їв його, і став у нього голос тонкий. Повернувся назад, постукав у двері й каже:
- Дітки, милі, відімкніться, ваша мати прийшла, вам гостинців принесла.

Поклав вовк свою чорну лапу на віконце, побачили її козенята і закричали:
- Не відчинимося, у матінки нашої не чорні лапи: ти - вовк!

Побіг тоді вовк до пекаря і каже:
- Я забив собі ногу, помаж мені її тістом.

Помазав йому хлібопекар лапу тістом, побіг вовк до млинаря і каже:
- Присип мені лапу білим борошном.

Мірошник подумав: «Вовк, видно, хоче когось обдурити», і не погодився. А вовк каже:
- Якщо ти цього не зробиш, я тебе з'їм.

Злякався мельник і побілив йому лапу. Ось які бувають люди на світі!

Підійшов лиходій втретє до дверей, постукав і каже:
- Дітки милі, відімкніться, ваша мати прийшла, вам із лісу гостинці принесла!

Закричали козенята:
- А ти покажи нам спочатку свою лапу, щоб ми знали, що ти наша матінка.

Поклав вовк свою лапу на віконце, побачили вони, що вона біла, і подумали, що він правду каже, - і відчинили йому двері. А той, хто увійшов, був вовк.

Злякалися вони й вирішили сховатися. Стрибнуло одне козенятко під стіл, інше - на ліжко, третє - на грубку, четверте - на кухню, п'яте - до шафи, шосте - під умивальник, а сьоме - до футляра від настінного годинника. Але всіх їх знайшов вовк і не став довго розбиратися: роззявив пащу і проковтнув їх одного за одним; одного тільки він не знайшов, того молодшого, що сховався в годиннику.

Наївшись досита, вовк пішов, розтягнувся на зеленій галявині під деревом і заснув.

Приходить незабаром стара коза з лісу додому. Ах, що ж вона там побачила!.. Двері навстіж розкриті. Стіл, стільці, лави перекинуті, умивальник розбитий, подушки і ковдри з ліжка скинуті. Стала вона шукати своїх діток, але знайти їх ніде не могла. Стала вона їх кликати по іменах, але ніхто не відгукувався. Нарешті підійшла вона до молодшого, і пролунав у відповідь тоненький голосок:
- Мила матінко, я в годиннику сховався!

Вийняла вона його звідти, і він розповів, що приходив вовк і всіх поїв. Можете собі уявити, як оплакувала коза своїх бідних діточок!

Нарешті вийшла вона у великому горі з дому, а молодше козенятко побігло за нею слідом. Прийшла вона на лужок, бачить - лежить біля дерева вовк і хропе так, що аж гілки тремтять. Оглянула вона його з усіх боків і побачила, що в роздутому череві в нього щось ворушиться і борсається.

«Ах, боже ти мій, - подумала вона, - невже мої бідолашні діточки, яких поїв він, ще живі-живісінькі?» І веліла вона козеняті бігти скоріше додому і принести ножиці, голку і нитки. Ось розпорола вона чудовиську черево, але тільки зробила надріз, а тут і висунуло козенятко свою голову. Стала розпорювати черево далі, - тут і повискакували один за одним усі шестеро, живі-живісінькі, і нічого з ними поганого не сталося, бо чудовисько з жадібності заковтувало їх цілком. Ось вже радість-то була! Стали вони пеститися та голубитися до милої своєї матінки, скакати й стрибати, немов кравець на весіллі. Але стара коза сказала:
- Ідіть скоріше і знайдіть камінців, ми наб'ємо ними черево проклятому звірові, поки він ще сонний.

Натягали тут семеро козенят багато-багато камінців і засунули їх вовкові в черево стільки, скільки влізло.

Зашила стара коза йому нашвидкуруч черево, а той нічого не помітив, навіть жодного разу не рушив.

Виспався нарешті вовк, піднявся на ноги й відчув від каміння в череві таку спрагу, що пішов до колодязя води напитися. Тільки він рушив, а каміння в череві одне об одне стукає та постукує. І крикнув вовк:

Що бурчить і стукає,
У моєму череві бурчить?
Думав я - шість козенят,
А то камені гримлять.

Підійшов до колодязя, нахилився до води, хотів напитися, та потягли його важке каміння донизу, так він там і потонув. Побачили це семеро козенят, прибігли до матері й давай кричати:
- Вовк мертвий! Вовк уже мертвий! - і стали на радощах танцювати разом зі своєю матінкою навколо колодязя.