Чоловічок з глечика

У давнину, далеку давнину, жив в одному селі молодий хлопець, на ім'я Таро. Був він нероба, яких мало. І до того ж доскіпливий.

Зранку блукає вулицями і витріщається на всі боки. Тут новий дах настилають, там бочку лагодять, а ось собака за кішкою погналася. Кішка сидить на дереві, а Таро стоїть під деревом. Чекає, коли кішка з собакою помиряться.

Настала осіння страда. Усі хлопці жали й молотили рук не покладаючи. Один Таро вештався селом як ні в чому не бувало.

Раптом помітив він на узбіччі дороги глиняний глечик.

- О-о, ходиш далі - знайдеш більше, - зрадів Таро. - І цілковитий, жодної тріщини. Але що в ньому шарудить? Правильно, польова миша туди забралася.

Заглянув Таро в глечик - і що ж бачить? Не миша там ховається, не ящірка, не жаба, а маленький чоловічок. Голівка в нього ну не більша за каштан, а сам він, якщо на ноги встане, буде зростом із гороховий стручок. От диво! Таро так широко рот роззявив від подиву, що в нього, як у ворота, візок із конем міг би в'їхати.

Чоловічок заговорив голосом тонким-тонким, як писк цикади:

- Здрастуй, Таро! Ось ми й зустрілися. З усього вашого села один ти мені полюбився. Ох, як я не люблю інших хлопців! Візьми мене до себе додому жити.

- Що ж! - відповідає Таро. - Мабуть, візьму. Чому б не потішитися.

Удома він вийняв маленького чоловічка з глечика і дбайливо, двома пальцями посадив посеред кімнати. А кішку на вулицю вигнав за те, що стала облизуватися.

- Чоловічок з глечика, який ти кумедний! Правильно, менший за найкрихітнішого карлика на світі. Хочеш, пограємося?

Цілий день грав Таро з Чоловічком з глечика. Посадив його в дерев'яну чашку і катав у діжці з водою. Подує сильніше - у діжці буря здіймається.

Візок зробив і мишу в нього запряг. Миша побігала-побігала і кинулася в нірку, візок перекинула.

Сміявся, сміявся Таро, але до вечора набридла йому нова забава. Не звик він довго одним і тим самим займатися.

Наступного дня знову пішов Таро вештатися вулицями. Сонце вже почало сідати, коли згадав він про Чоловічка з глечика.

Повернувся Таро додому, дивиться, а там якийсь довготелесий здоровань на підлозі розвалився, руки-ноги розкинув... Хто б це міг бути? Став Таро вдивлятися в непроханого гостя. Немов він його вже десь бачив. Але ж це Чоловічок з глечика!

- Ось диво з чудес! Як же ти так відразу, в один день, виріс? - запитує Таро. - Ще вчора був меншим за мишу, а тепер мене переріс.

- Усе твоїми трудами, друже мій, твоїми турботами, - відповідає Чоловічок з глечика. - Недарма я тебе з тисячі вибрав. Гуляй, гуляй більше, я ще й не так виросту.

Уперше в житті задумався Таро: щоб ці слова означали?

А Чоловічок з глечика уже не гостем, а господарем себе тримає. Принеси йому те, подай це, та жвавіше.

Наступного дня Таро пішов із дому раніше, ніж зазвичай. Сказати по правді, втік від свого гостя. Весь день бродив він по селу без діла.

Повернувся Таро додому вже в сутінках і зрозуміти не може, що за товсті колоди з вікон і дверей стирчать? Придивився, а це руки й ноги гостя. Став Чоловічок з глечика велетнем. Того й гляди, дах зверне. Всю ніч Таро думав, як біди позбутися, - нічого придумати не міг.

А вранці ось що сталося. Прийшов до нього сусід і каже:

- Син у мене захворів. Одному мені, старому, не впоратися. Допоможи в полі врожай зібрати.

Не хотілося Таро за роботу братися, але й відмовити соромно. Взяв він серп у руки, пішов допомагати старому сусідові. Увечері сусід каже:

- Дякую тобі, що допоміг. Ось на, візьми за свою працю.

І дав йому трохи грошей.

Перший раз у житті заробив Таро гроші. Тримає їх у руках, і на душі в нього легко так стало. Пішов він додому. Тільки дивиться, не стирчать більше з дверей руки й ноги непроханого гостя.

Наступного ранку знову пішов Таро допомагати сусідові. Повернувся до себе додому пізно ввечері, а гість чомусь удвічі меншим став. Сидить у кутку сердитий.

У хаті так добре стало, просторо. Можна після роботи чайку попити.

А гість скаржиться:

- Помилився я в тобі, Таро! Думав, ти достойна людина: мухи з голови не зженеш - такий ледачий. Ще б дня два ти полінувався, я б із гору виріс, до самих хмар. Ну чого ти серпом цілий день махав? У труну, чи що, мене увігнати хочеш?

«Е-е, - зметикував Таро, - он воно в чому справа! Ну, вже завтра я так працювати буду, що ніхто за мною не доженеться».

Назавтра до вечора Глечик-чоловічок став знову зростом із гороховий стручок.

- Прошу тебе, Таро-сан, - запищав він плаксивим голоском. - Посади мене знову в глечик, та й залиш біля дороги. Пошукаю я собі іншого господаря, лінивішого.

Таро так і зробив.

Старі люди в селі сказали: вірно, це сама лінь була в образі Чоловічка з глечика.

А хто потім знайшов його, не знаю.

Може, і зараз глечик лежить біля дороги, чекає нового господаря.