Індійський килимар

Жив колись у Південній Індії ткач. Він ткав чудові килими, але робив це дуже повільно - по одному на рік, тому заробляв мало, і грошей на життя йому не вистачало. Одного разу, коли він закінчував чи не найкращий свій килим, несподівано зламався його стан.

Ткач був людиною бідною і замість того, щоб нарікати на свою долю, взяв сокиру та вирушив до лісу підшукати підходяще дерево, з якого можна було б зробити новий ткацький стан. Багато дерев він оглянув, поки вибір його, нарешті, не впав на один високий самшит, що ріс біля самого берега моря.

- Ось дерево, з якого я змайструю собі стан! - радісно вигукнув килимар і підступив до самшиту.

Але тільки він змахнув сокирою, як почув голос невидимої людини:

- Пощади дерево, ткачу!

- Хто вимовив ці слова? - дивуючись, запитав килимар.

- Я - лісовий дух. Самшитове дерево - моє житло. Навіщо ти хочеш зрубати його?

Килимар боязко опустив сокиру і відповів:

- Я вибрав це дерево для нового стану. Мій старий стан зламався, і якщо я не обзаведуся новим, то не зможу докінчити килим і продати його. Тоді моя сім'я буде приречена на голод. О невидимий дух, покинь це місце, і я зрубаю самшит!

- Прошу тебе, не торкайся цього самшиту! Тут мені так добре. З моря дме вітер, і тут прохолодно навіть у найспекотніший день. Краще побажай від мене все, що тобі завгодно, і я виконаю твоє бажання, - знову почувся голос лісового духа.

Килимар подумав-подумав і погодився, однак сказав, що насамперед повернеться додому і порадиться зі своєю дружиною.

Дорогою килимар зустрів свого друга - брадобрея.

- Куди ти так поспішаєш? - запитав його брадобрей.

- Не затримуй мене! - відповів килимар. - Я поспішаю додому порадитися з дружиною, що мені вимагати в лісового духа, якого я тримаю в руках.

- Зажадай у нього царство! - вигукнув цирульник. - Тоді ти станеш царем, а мене зробиш своїм радником, і ми з тобою отримаємо всі земні блага!

- Ти, мабуть, маєш рацію, - сказав килимар, - але все ж я насамперед пораджуся зі своєю дружиною.

- Що ти, друже! Навіщо тобі порада дружини?

- Ти напевно маєш рацію, але все ж я пораджуся з дружиною, - відповів килимар і поспішив додому.

- Що мені вимагати від лісового духа? - запитав він дружину.

- Мій друг цирульник сказав мені: вимагай у нього царство.

- Ну й дурний же твій брадобрей! Не слухайся його! Невже ти не знаєш, скільки в царя турбот? Звідусіль його оточують зрадники і підлесники. Несолодко живеться цареві!

- Мудрі слова, люба! Зрадники й підлабузники... Але скажи мені, що ж вимагати в духа?

- Ти понад усе на світі любиш своє ремесло, чи не так?

- Так, ти маєш рацію, - відповів килимар.

- Усі розхвалюють твої килими і з задоволенням їх купують. Але більше одного килима на рік ти не можеш виткати. Тому ми такі бідні. Попроси-но лісового духа, щоб він дав тобі такий стан, на якому ти зможеш ткати стільки килимів, скільки тобі заманеться, і щоб вони були з такими гарними візерунками, яких ще ніхто не бачив. Килимар задоволено кивнув головою, бо порада дружини припала йому до душі, і вирушив на берег моря, де росло самшитове дерево. Але що ближче він підходив до дерева, то важче ставало в нього на серці.

«Ну добре, - міркував він, - дасть мені лісовий дух чарівний стан, який буде ткати килими небаченої краси, але чим буду займатися я? Ходитиму на ринок, продаватиму килими і збиратиму гроші. Ні, ця справа не для мене!» І йому стало так важко, що, підійшовши до самшиту, він голосно вигукнув:

- Нічого я від тебе не хочу, о лісовий дух! Раз ти не бажаєш, щоб я зрубав твоє дерево, допоможи мені хоча б полагодити мій старий ткацький стан.

- Добре, прохання твоє буде виконано! - відповів лісовий дух.

Повернися додому, килимар знайшов свій старий стан полагодженим. Сів килимар за нього, взявся за роботу і забув про все на світі. Цілими днями працював він з ранку до пізнього вечора, не помічаючи ні своєї дружини, ні свого друга брадобрея, який час від часу заходив помилуватися на візерунчастий килим.

Виткавши килим, майстер довго дивився на нього, потім посміхнувся і вигукнув:

- Ніхто не знає, наскільки я щасливий! Я міг би стати царем, у мене були б незліченні скарби, безліч рабів і підлабузників, але щирого друга у мене б не було. Лісовий дух міг би зробити мене багатієм, але тоді я б втратив спокій і завжди б тремтів над своїм багатством. А зараз чиє щастя може зрівнятися з моїм? Я бачу прекрасні візерунки, виткані мною, і чую, як усі від малого до великого вихваляють мою працю. Недарма народна мудрість свідчить: тільки через працю людина домагається виконання своїх бажань!

Килимар з Індії жив ще багато-багато років. Багатства він не нажив, але був щасливий, бо килими, які він ткав, були красивіші за золоті монети, якими йому платили за покладену працю, і, побачивши справу своїх рук, він забував про свою бідність. Слава його рознеслася всією країною, і навіть після його смерті народ ще пам'ятав, які чудеса мистецтва творив безкорисливий ткач із Південної Індії.