Золотоволоска

Жив колись король, такий розумний, що навіть мову тварин розумів. Ось як він цього навчився. Прийшла до нього одного разу стара баба, принесла в козубці рибу і каже:
- Вели цю рибу підсмажити і з'їж її. Тоді ти будеш розуміти мову всіх живих тварюк, що по землі ходять, у морі плавають і по повітрю літають.
Король зрадів, що він вивчиться того, чого ніхто не вміє. Він щедро заплатив старій, покликав свого слугу Їржика і велів йому приготувати рибу до обіду:

- Тільки дивись сам ні шматочка не їж, а то не зносити тобі голови!

Іржик здивувався такій забороні.
«Зроду-віку такої риби не бачив! - подумав він. - Дуже схожа на змію. І хіба може кухар не скуштувати страви, яку він готує!»
І коли риба була готова, Їржик узяв шматочок і з'їв. Тут він раптом почув тоненькі голоси:
- І нам шматочок!
Їржик озирнувся. Навкруги нікого не було, крім мух, що літали по кухні. На вулиці почувся гортанний голос:
- Куди пішли? Куди пішли?
Тонші голоси відповідали:
- До млина на ячмінне поле, до млина на ячмінне поле!
Їржик визирнув у вікно і побачив гусака і стадо гусок.
«Ага, - сказав собі Іржик, - ось яка ця риба!»
Тепер-то він уже знав, у чому справа. І, проковтнувши ще шматочок, він як ні в чому не бувало поніс страву в королівські покої і подав на стіл.
Після обіду король велів Їржику осідлати коней і супроводжувати його на прогулянці. Король поїхав попереду, а Їржик - за ним. Коли вони їхали зеленою галявиною, кінь Їржика затанцював і заіржав:
- Ого-го, братику! Мені так легко, що хочеться скакати через гори!
- І я б поскакав, - відповів кінь короля, - та на мені дідуган: поскачеш, а він звалиться і зламає шию.
- Ну і що ж, нехай зламає, - промовив перший кінь: - замість старого будеш возити молодого.
Чуючи цю розмову, Їржик розсміявся від душі, але тихенько, щоб король не помітив. Однак король, який теж зрозумів розмову коней, озирнувся на Їржика і, бачачи, що той сміється, запитав:
- Ти чого смієшся?
- Так, ваша королівська милість, згадалося дещо.
Але король уже запідозрив Їржика. Коням він теж не довіряв і тому повернув і поїхав додому.
У палаці король велів Їржику налити в кубок вина:
- Але дивись, якщо переллєш або недоллєш, не зносити тобі голови.
Їржик узяв глечик із вином і став наливати. У цей час у вікно влетіли дві пташки. Одна наздоганяла іншу, що тримала в дзьобі три золоті волосинки.
- Віддай, віддай! - твердила переслідувачка. - Вони мої!
- Не дам! Вони мої, я їх підняла!
- А я помітила, як вони впали, коли красуня розчісувала своє золоте волосся. Дай мені хоч два!
- Не дам жодного!
Тут друга пташка наздогнала першу і вхопила золоті волоски. На льоту вони забирали одна в одної знахідку, і в кожної опинилося по волосині, а одна волосинка впала й задзвеніла, вдарившись об підлогу. Їржик озирнувся... і перелив вино.
- Тепер тобі не жити! - вигукнув король. - Але якщо ти знайдеш ту золотоволосу красуню і приведеш її мені в дружини, тоді я тебе помилую.
Що було робити Їржику? Щоб не втратити голови, довелося вирушити на пошуки красуні, хоч він і не знав, де її шукати.
Ось осідлав він коня і поїхав світ за очі. Під'їхав до дрімучого лісу. Бачить - на узліссі горить чагарник: пастухи підпалили. А під кущем - мурашник, іскри падають просто на нього. Мурахи сполошилися, бігають зі своїми яєчками.
- Ох, допоможи, Їржику, допоможи, - благали мурахи, - а то ми згоримо разом із нашими діточками!
Їржик зіскочив із коня, зрубав кущ і погасив вогонь.
- Дякую, - кажуть мурахи. - Якщо тобі знадобиться коли-небудь наша допомога, згадай про нас, ми тобі допоможемо.
Іржик поїхав через ліс і під'їхав до високої ялини. На вершині її було вороняче гніздо, а внизу, на землі, жалібно пищали два воронятка:
- Батьки наші полетіли, треба нам самим добувати собі їжу, а ми, бідні нетямущі, ще й літати не вміємо. Допоможи нам, Іржику, погодуй нас, бо ми помремо з голоду!
Їржик недовго думаючи зіскочив з коня, встромив йому в бік меч і залишив воронятам убитого коня.
- Спасибі тобі! - весело закаркали воронята. - Якщо тобі знадобиться наша допомога, згадай про нас.
Далі Їржику довелося йти пішки. Довго він ішов лісом і нарешті вийшов до безмежного моря. На березі сперечалися два рибалки: попалася їм у сітку золота рибка, і кожен хотів узяти її собі.
- Моя сітка - мій і улов! - кричав один.
- Що було б толку від твоєї сітки, якби не мій човен та не моя допомога? - заперечував інший.
- Ось зловимо ще таку рибку - буде твоя.
- Як би не так! Дай мені цю, а сам почекай іншу.
- Я вас помирю, - сказав Іржик: - продайте мені вашу рибку, а гроші поділіть порівну. Я вам добре заплачу.

І він віддав рибалкам усі гроші, що отримав від короля на дорогу. Рибалки були раді вигідній угоді, а Їржик пустив рибку назад у море. Рибка весело плеснула у воді, пірнула, потім висунула голову:
- Спасибі тобі, Їржику! Якщо тобі знадобиться коли-небудь моя допомога, згадай про мене, я тобі відплачу послугою за послугу.
І зникла у хвилях.
- Куди прямуєш? - запитали рибалки Їржика.
- Іду по наречену для свого пана, старого короля. Потрібна йому золотоволоса красуня, та не знаю, де знайти її.
- Ми можемо тобі сказати, - кажуть рибалки. - Золотоволоса красуня - це дочка короля, що живе он там, на острові, у кришталевому палаці. Щодня на світанку вона розчісує своє золоте волосся, і від нього сяйво йде небом і морем. Якщо хочеш, ми тебе відвеземо на острів за те, що ти нас так славно помирив. Тільки май на увазі, треба правильно вибрати: дочок у короля дванадцять, а золотоволоса з них - одна.
Висадившись на острові, Їржик пішов до кришталевого палацу просити короля віддати золотоволосу дочку заміж за його, Їржика, короля.
- Гаразд, - сказав король, - я видам дочку заміж. Але за це ти маєш три дні виконувати мої завдання, щодня по одному. Завтра почнемо, а поки відпочинь.
Другого дня вранці король каже:
- Було в моєї Золотоволоски намисто з дорогих перлів. Обірвалася нитка, і перлини розсипалися по галявині, у високій траві. Збери-но їх усі, щоб жодна не пропала.
Пішов Їржик на галявину, а галявина велика, широка. Почав він повзати, шукати, прошукав із ранку до полудня, нічого не знайшов.
- Ех, - каже Іржик, - якби були тут мої мурахи, вони б мені допомогли!
- Ми тут і допоможемо тобі! - почув він у відповідь, і мурахи, звідки не візьмись, заповзали біля нього. - Що тобі треба?
- Повинен я зібрати перлини на цій галявині, та не бачу жодної.
- Почекай, ми зберемо.
І скоро мурахи зібрали цілу жменю перлин. Їржику залишалося тільки нанизувати їх на нитку.
Уже він зав'язав було нитку, коли пришкандибав ще один мураха, кульгавий, - нога в нього згоріла на пожежі.
- Зачекай, Їржику! - кричить кульгава мураха. - Не зав'язуй нитку, несу тобі ще одну перлину.
Приніс Їржик намисто королю, той порахував перлини - всі до однієї цілі.
- Славно ти виконав завдання, - каже король. - Завтра поставлю тобі інше.
На ранок Їржик приходить до короля, а той каже:
- Моя дочка купалася в морі й упустила золотий перстень. Знайди його і принеси.
Прийшов Іржик до моря і сумний бродив берегом. Море було тихе, але таке глибоке, що й дна не видно, а не те що знайти в ньому перстень Золотоволоски.

- Ех, якби була тут золота рибка, вона б мені допомогла!
У морі щось блиснуло, і з глибини вод випливла золота рибка:
- Я тут і допоможу тобі! Чого тобі треба?
- Треба мені знайти в морі золотий перстень, а я й дна не бачу.
- Я якраз зустріла щуку, у неї на плавнику той золотий перстень. Почекай трохи, я тобі його добуду.
Невдовзі рибка повернулася з глибини і принесла Їржику золотий перстень.
Король знову похвалив Їржика, а на третій день знову поставив йому завдання:
- Коли хочеш, щоб я мою Золотоволоску видав за твого короля, принеси мені живої та мертвої води.
Іржик не знав, де шукати воду, і йшов світ за очі, поки не прийшов у дрімучий ліс.
- Ех, якби були тут мої воронята, вони б мені допомогли!
Тут над головою в нього заплескали крила, і звідки не візьмись - обидва воронятка.
- Ми тут, - каркають, - і допоможемо тобі! Чого ти хочеш?
- Повинен я добути живої та мертвої води, та не знаю, де шукати її.
- Зате ми добре знаємо. Почекай трохи, ми принесемо.
І незабаром принесли Іржику дві баклаги, повні води: в одній - жива, в іншій - мертва. Радіючи, що йому так пощастило, Іржик поспішив до королівського замку.
Дорогою, на узліссі, бачить павутину. У середині сидить велетенський павук, і п'є кров із мухи. Іржик узяв баклагу з мертвою водою, бризнув на павука, і той замертво звалився на землю. Іржик бризнув на муху живою водою з іншої баклаги, і муха забилася в павутині, вибралася з неї і злетіла в повітря.
- На своє щастя ти мене воскресив, Іржику, - прожужжала вона. - Без мене не вгадати тобі, яка з дванадцяти королев Золотоволоска.
Король, бачачи, що Іржик виконав і третє завдання, оголосив, що віддає йому свою дочку.
- Але ти повинен сам її вибрати.
І він повів Іржика до великої зали, де за круглим столом сиділо дванадцять красунь, усі на одне обличчя. На кожній було велике біле, як сніг, покривало, що приховувало волосся.
- Ось мої доньки, - каже король. - Вгадаєш, яка з них Золотоволоска - можеш забрати її з собою. Не вгадаєш - значить, не судилося, поїдеш сам.
Зніяковів Іржик, не знаючи, що робити. Тут хтось задзижчав біля його вуха:
- Ж-ж-ж, іди навколо столу, я тобі підкажу.
Це була муха, яку оживив Іржик.
Пішов він навколо столу, а муха за ним летить і дзижчить:
- Це не та... і це не та... і ця... А ось це вона, Золотоволоска.
- Віддай мені ось цю дочку! - вигукнув Іржик. - Я її заслужив для свого короля.
- Вгадав! - сказав король.
А дочка встала з-за столу, скинула покривало, і золоте волосся розсипалося пишними хвилями до самої землі.
Усе осяялося навколо, немов при сході сонця. Іржик навіть примружився.
Тут король дав своїй дочці на дорогу все, що належить, і Іржик вирушив геть із нареченою для свого пана.
У старого короля очі розгорілися, і він мало не застрибав від радості, побачивши Золотоволоску. Негайно почалися приготування до весілля. А Іржику король каже:
- Хотів було я тебе повісити за непослух, щоб твій труп склювали ворони, але за те, що ти мені добре послужив, велю тільки відрубати тобі голову і поховати з честю.
І Іржику відрубали голову. Золотоволоска попросила у старого короля віддати їй його тіло, і король не відмовив своїй нареченій. Тоді вона приклала голову до тіла, побризкала мертвою водою, і тіло зрослося з головою, навіть шраму не залишилося. Потім королівна збризнула Іржика живою водою, і він встав здоровий і помолоділий.
- Як міцно я спав! - сказав він, потираючи очі.
- Так, міцно, - сказала королівна. - Якби не я, спати б тобі вічно.
Старий король, бачачи, як помолодшав і покращав Іржик, теж захотів омолодитися.
- Відрубайте, - каже, - голову і мені, а потім оживіть мене чудовою водою.
Так і було зроблено. Бездиханне тіло короля поливали живою водою, поки не вилили всю, але голова ніяк не приростала до тулуба. Тоді стали поливати мертвою водою, і голова відразу приросла, але живої води вже не було, щоб воскресити мертвого.
У королівстві без короля не можна. Розумнішого за Іржика там нікого не було, адже він навіть мову тварин розумів. Ось його й обрали королем, а Золотоволоска стала королевою.