Журавлине пір'я

Давно-давно жили в одному гірському селі бідняки - старий зі старою. Дуже вони засмучувалися, що дітей у них не було.

Якось у сніговий зимовий день пішов старий у ліс. Зібрав він великий оберемок хмизу, звалив на спину і почав спускатися з гори. Раптом він чує поблизу жалібний крик. Дивись, а це журавель потрапив у сил, б'ється і стогне, видно, на допомогу кличе.
- Ах ти, бідолаха! Потерпи трохи… Зараз я допоможу тобі.

Звільнив старий птах. Змахнула вона крилами і полетіла геть. Летить і радісно курчить.

Настав вечір. Зібралися старі сісти за вечерю. Раптом хтось тихенько до них постукав.
- Хто б це міг бути в таку пізню годину?

Відчинив старий двері. Бачить: стоїть у дверях дівчина, вся запорошена снігом.
- Заблукала я в горах, - каже. - А на лихо, сильно мете, дороги не видно.
- Заходь до нас, - запрошує стара. - Ми гості раді.

Взяв старий дівчину за руку і повів до осередку:
- Сідай, обігрійся та повечеряй з нами.

Повечеряли вони втрьох. Бачать старі, дівчина гарна та така ласкава. Стала вона старій по господарству допомагати, а потім і каже:
- Хочеш, бабусю, разімну тобі плечі, спину потру?
- Ось дякую, доню. Спина в мене і справді болить. А як тебе на ім'я звуть?
- О-Цуру.
- О-Цуру, Журушка, гарне ім'я, - похвалила старенька.

Припала старим до серця привітна дівчина. Шкода їм з нею розлучатися.

Наступного ранку збирається о-Цуру в дорогу, а старі їй кажуть:
- Немає у нас дітей, Журушка. Залишся з нами жити.
- З радістю залишуся, адже в мене нікого немає на світі... А на подяку за доброту вашу натчу я для вас гарного полотна. Про одне тільки прошу: не заглядайте в кімнату, де я буду ткати. Не люблю, коли дивляться, як я працюю.

Взялася дівчина за роботу. Тільки й чути у сусідній кімнаті: кірікара тон-тон-тон.

На третій день винесла о-Цуру до старих пакунок візерунчастої тканини. Червоним полем золоті журавлі летять.
- Краса яка! - дивується стара. - Ока не відвести!

Помацала тканину: м'якше пуху, легше пера.

А старий глянув на дівчину і стривожився:
- Здається мені, Журушка, що ти схудла. Щоки в тебе геть як упали. Іншим разом не дозволю тобі так багато працювати.

Раптом почувся хрипкий голос:
- Гей, хазяї вдома?

Це прийшов торговець Ґонта. Ходив він по селах, скуповував полотно у селян. Запитує Гонта:
- Ну що, бабусю, маєш полотно на продаж? Наткала, мабуть, за зиму?
— Є цього разу дещо краще, пане Гонте, — відповідає стара. - Ось, поглянь-но. Це наткала дочка наша Журушка, - і розгорнула червону тканину перед Гонтою. Золоті журавлі немов живі летять.
- О, такого чудового візерунка й у столиці ніхто не бачив. Ваша дочка, я дивлюся, майстриня! - Гонта поліз у гаманець, дістав жменю золотих монет. Зрозумів він, що в княжому палаці продасть таку чудову тканину в сто разів дорожче.
- Золоті монети! Дивіться, справжнє золото! - Старі очам своїм не повірили. Вперше за своє життя бачили вони золото.
- Дякую тобі, Журушка, дякую! - від щирого серця подякували дівчині старий зі старою. - Заживемо ми тепер по-іншому. Зшиємо тобі нову сукню до свята. Нехай усі милуються, яка ти у нас красуня.

Настала весна. Пригріло сонце. Що не день, вдаються до будинку старих сільські діти:
- Сестрице Журушка, пограйся з нами.

Або зберуться діти навколо Журушки, а вона їм казки розповідає про різних дивовижних птахів.

Добре було дітям грати із Журушкою. Але якось знову завітав Гонта.
- Привіт, дідусю! Чи не знайдеться в тебе знову такої самої тканини, як минулого разу? Продай мені, я залюбки куплю.
- Ні, не проси. Дочці моєї не можна більше ткати: дуже вона від цієї роботи втомлюється. Боюся, захворіє.

Але Ґонта мало не насильно сунув старому в руки гаманець, набитий золотими монетами.

- Я заплачу ще дорожче, ніж минулого разу. А якщо ти не погодишся, нарікай на себе. Худо тобі буде. Адже мене сам князь прислав, - пригрозив Гонта. - Щоб через три дні тканина була готова, бо головою поплатишся.

Пішов Ґонта, а старий і стара стали сумувати:
- Біда, біда! Що ж із нами тепер буде! Зникли наші голови.

Все почула про Цуру. Почала вона втішати старих:

- Не бійтеся, не плачте. Через три дні буде готова тканина, красивіша за колишню.
Пішла дівчина до ткацької кімнати і зачинила за собою двері наглухо.

Незабаром почувся за стіною швидкий-швидкий стукіт: кірікара тон-тон-тон, кірікара тон-тон-тон.

День, і другий, і третій стукає ткацький верстат.
- Журушка, закінчуй швидше, буде тобі! - турбуються старий зі старою. - Ти, мабуть, втомилася, доню?

Раптом почувся грубий голос:
- Ну, як, готово? Покажіть мені. То був Гонта.
- Ні, показати не можна. Журушка міцно-міцно заборонила до неї входити, поки вона тче.
- Ого! Ось ще вигадки! Я бачу, ваша дочка вибаглива. Ну, я й питати в неї не стану!

Відштовхнув Ґонта старих і навстіж відчинив двері.
- Ой, там жу-жу-равль! - злякано забурмотів він.

Входять старі - і справді, стоїть за ткацьким верстатом великий птах. Широко розкрила вона свої крила, вищипує у себе дзьобам найніжніший м'який пух і тче з нього гарну тканину: кірікара тон-тон-тон, кірікара тон-тон-тон.

Зачинили старі двері якнайшвидше, а Гонта з усіх ніг втік - так він злякався.

Наступного ранку прибігли діти звати Журушку.
- Журушка, вийди до нас, пограйся з нами чи казку розкажи.

Але в ткацькій кімнаті все було тихо.

Злякалися старий зі старою, відчинили двері і бачать: нікого немає. Лежать на підлозі чудова візерункова тканина, а навколо журавлине пір'я розсипане… Почали старі звати доньку, шукали-шукали, та так і не знайшли…

Надвечір закричали діти у дворі:
- Дідусю, бабусю, йдіть сюди скоріше!

Вибігли старі, дивляться... Ах, та це ж журавель. Той самий журавель! Курчить, літає над будинками. Тяжко так летить…
- Журушка наша, Журушка! - заплакали старі.

Зрозуміли вони, що це птах, врятований старим, обернувся дівчиною... Та не зуміли вони її втримати.
- Журушка, повернися до нас, повернися!

Але все було марно. Сумно, сумно, наче прощаючись, крикнув журавель востаннє і зник у західному небі.

Довго чекали старий зі старою, але Журушка так і не повернулася.

Є, кажуть, на одному з далеких островів велике озеро. Бачили там рибалки журавля з вищипаним пір'ям. Ходить журавель берегом і все поглядає в той бік, де старий зі старою залишилися.