Залізний Ганс (брати Грімм)

Жив якось король, і біля його замку був дрімучий ліс, у якому водилася різна дичина.

Раз послав король туди свого єгеря, щоб убити козулю, але єгер назад не повернувся.
- Мабуть, з ним якесь нещастя трапилося, - сказав король і послав другого дня двох єгерів на пошуки його; вони теж не повернулися назад.

Тоді скликав король на третій день усіх своїх єгерів і каже:
- Виходьте весь ліс вздовж і впоперек і не залишайте пошуків доти, доки всіх трьох не знайдете.

Проте з тих єгерів додому ніхто не повернувся, а зі зграї собак, яких вони взяли з собою, жодного більше не бачили. З того часу більше ніхто ходити в той ліс не наважувався, і стояв він у глибокій тиші, самотній, і видно було тільки, як пролітав іноді над ним орел чи яструб. Так тривало довгі роки.

Але одного разу прийшов до короля невідомий мисливець, він хотів вступити на службу і зголосився вирушити в той страшний ліс. Але король згоди своєї давати не хотів і сказав:
- У цьому лісі нечиста, сила водиться; я боюся, що й з тобою станеться те саме, що й з іншими, і ти з нього не повернешся.

Мисливець відповів:
- Король, я вже ризикну; я нічого не боюся. - І він подався зі своїм собакою в той ліс.

Минуло деякий час, і напав собака на слід дичини і почав був за ним гнатися, але тільки пробіг він кілька кроків, бачить - розкинулося перед ним глибоке болото, далі йти не можна, і простяглася з води гола рука, схопила собаку і потягла її на дно . Побачив це мисливець, повернувся назад і привів із собою трьох людей; вони прийшли з цебрами і почали вичерпувати воду. Ось уже здалося дно; і бачать вони - лежить там дикий чоловік, тіло у нього все руде, як іржаве залізо, а волосся висить аж до колін.

Зв'язали вони його мотузками та привели до замку. І чимало там дивувалися лісовій людині, і наказав король посадити його в залізну клітку у своєму дворі і під страхом смертної кари заборонив відчиняти двері тієї клітини, а ключі доручив зберігати самій королеві. З того часу кожен міг ходити в той ліс спокійно.

Був у короля син вісім років. Грав він якраз у дворі, і під час гри влучив його золотий м'яч у клітку. Підбіг хлопчик до клітки і каже:
- Кинь мені мій м'яч назад.
- Ні, - відповів лісовий чоловік, - я його не віддам, поки ти не відчиниш мені двері.
- Ні, - сказав хлопчик, - я цього не зроблю, це король заборонив, - і втік.

Другого дня він прийшов знову і почав вимагати свій м'яч. А лісова людина каже: "Відчини мені двері", але хлопчик знову відмовився.

На третій день король виїхав на полювання, а хлопчик підійшов знову до клітки і каже:
- Якби навіть я й хотів тобі двері відчинити, то все одно не зміг би, у мене немає ключа.
- Він лежить під подушкою у твоєї матері, - сказав лісовий чоловік, - ти можеш його дістати.

Хлопчикові дуже хотілося повернути свій м'яч, він забув про будь-яку обережність і приніс ключ. Двері відчинялися насилу, і хлопчик прищемив собі палець. Як тільки двері відчинилися і лісова людина вийшла назовні, він віддав хлопчику золотий м'яч, і сам почав швидко йти.

Стало хлопцеві страшно, і він крикнув навздогін:
- Ах, лісова людина, не йди звідси, бо мене поб'ють.

Лісова людина повернулася, підняла її, посадила собі на плечі і швидкими кроками попрямувала до лісу.

Повернувся король додому, побачив порожню клітку і спитав королеву, як усе це сталося. Корольова нічого не знала, почала шукати ключа, але його не виявилося. Почала вона звати хлопчика, але ніхто не відповідав. Розіслав тоді король всюди людей на пошуки хлопчика, але вони його ніде не знайшли. Тоді король здогадався, що сталося, і великий смуток запанував при королівському дворі.

А лісовий чоловік повернувся знову до дрімучого лісу, зняв там хлопчика з плеча і сказав йому:
- Батька і матір свою ти більше не побачиш, але я буду дбати про тебе, тому що ти мене звільнив і мені тебе шкода. Якщо ти будеш виконувати все, що я тобі скажу, то тобі буде добре. А коштовностей і золота в мене достатньо, більше ніж у когось у світі.

Він влаштував хлопцеві підстилку з моху, і той заснув; А другого ранку лісова людина привела його до криниці і каже:
- Бачиш цей золотий колодязь? Він чистий і прозорий, як кришталь; ти маєш сидіти біля нього і стежити, щоб нічого в нього не впало, бо він стане нечистий. Щовечора я приходитиму і дивитися, чи ти виконав мій наказ.

Сів хлопчик на краю криниці, і йому було видно, як мелькала в ньому то золота риба, то золота змія, і він стежив, щоб ніщо не впало в колодязь.

Коли він сидів, раптом захворів у нього палець, та так сильно, що хлопчик мимоволі засунув його у воду. Він швидко витяг руку назад і раптом побачив, що весь палець став золотим; і які він старання не докладав, щоби стерти золото, все було марно.

Увечері повернувся Залізний Ганс - так звали лісову людину, - подивився на хлопчика і сказав:
- Що трапилося з криницею?
- Нічого, нічого не сталося, - відповів хлопчик і сховав палець за спину, щоб лісова людина не могла його побачити.

Але той сказав:
- Ти занурив палець у колодязь; цього разу я, так і бути, прощаю тобі, але дивись, стережись, щоб більше нічого в нього не потрапило.

І ось на ранній зорі сидів хлопчик знову біля криниці і його сторожив. Але захворів у нього знову палець, і він провів рукою по голові, і впав ненароком один волосся в колодязь. Він швидко витяг його звідти, але волосся стало все золоте.

З'явився Залізний Ганс, він уже знав усе, що сталося.
- Ти впустив волосся в колодязь, - сказав він, - я прощаю тобі і цього разу, але якщо це станеться і втретє, то стане колодязь нечистий, і тобі не можна буде залишатися в мене.

Сидів на третій день хлопчик біля колодязя і вже пальцем не ворухнув, а він хворів ще дуже сильно. Стало йому дуже нудно, і він почав розглядати себе у водяному дзеркалі. При цьому він усе більше нахилявся вниз; захотілося йому зазирнути у вічі; і раптом упало його довге волосся у воду. Він швидко підвівся, але все волосся на голові стало раптом золотим і засяяло, як сонце.

Можете собі уявити, як бідний хлопчик злякався! Витяг він з кишені хустку і обв'язав їм голову, щоб лісова людина нічого не помітила. Але залізний Ганс прийшов і знав уже все і сказав:
- Ану, розв'яжи хустку.

І розсипалося золоте волосся у нього по плечах, і як хлопчик не виправдовувався, нічого не допомогло.
- Ти випробування не витримав, і залишатися тобі тут більше не можна. Іди мандрувати світом, і ти дізнаєшся тоді, як у бідноті живеться. Але так як серце у тебе не зле і я бажаю тобі добра, то я дозволю тобі ось що: коли потрапиш ти в біду, то йди в ліс і клікни: "Залізний Ганс!", І я прийду до тебе на допомогу. Могутність моя велика, більша, ніж ти гадаєш, а золота і срібла в мене достатньо.

Покинув королевич ліс і пішов дорогами і нехоженими стежками все вперед і вперед, поки, нарешті, не прийшов у велике місто. Став він шукати там роботи, але знайти її ніяк не міг та й навчений він нічого не був, чим міг би прогодуватися. Нарешті вирушив він у замок і спитав, чи не візьмуть його на роботу. Придворні не знали, до якої справи можна його визначити, але хлопчик їм сподобався, і вони наказали йому залишитися. Взяв його, нарешті, до себе на роботу кухар і велів йому дрова та воду носити та попел вигрібати.

Якось, коли під рукою нікого не виявилося, велів кухар йому віднести страви до королівського столу. Хлопчикові не хотілося показувати своїх золотих кучерів, і він свого кухарського ковпака не зняв. А до короля в такому вигляді ніхто ще жодного разу не приходив, і він сказав:
- Якщо ти приходиш до королівського столу, мусиш свій ковпак зняти.

- Ах, пане мій королю, - відповів йому хлопчик, - я ніяк не можу, у мене вся голова в струпах.

Тоді звелів король покликати кухаря, вибрав його і запитав, як же він смів такого хлопчика приймати себе на роботу; і наказав його негайно вигнати. Але кухар хлопчика пошкодував і обміняв його на садівничого учня.

І мусив тепер хлопчик у саду дерева садити, поливати їх, мотижити, землю копати і терпіти холод і спеку. Одного літа працював він один у саду, а день був такий спекотний, і ось зняв він свою шапочку, щоб на вітрі освіжитися.

Але засяяло сонце на його волоссі, і вони так засяяли-заблищали, що впали промені в спальню королівни, і вона схопилася, щоб подивитися, що це таке. Побачила вона юнака і гукнула його:
- Хлопче, принеси мені букет квітів.

Одягнув він поспіхом свою шапочку, нарвав простих польових квітів і зв'язав їх у букет. Коли він піднімався сходами, його зустрів садівник і каже:
- Як ти смієш нести королівні такі погані квіти? Скоріше нарві інших, та найкрасивіших, запашних.
- Ах, ні, - відповів юнак, - польові квіти пахнуть сильніше, вони їй більше сподобаються.

Увійшов він у кімнату королівни, а вона й каже:
- Зніми свою шапочку, тобі не годиться переді мною в шапці стояти.

А він знову-таки відповідає:
- Мені ніяк не можна, у мене голова в струпах.

Тоді королівна схопила шапочку, зняла її, і розсипалося його золоте волосся по плечах, і дивитися на них було так приємно.

Він хотів втекти, але вона втримала його за руку і дала йому цілу жменю золотих. Він узяв їх, але на золото жодної уваги не звернув, приніс золоті садівнику і каже:
- Я дарую їх твоїм дітям, хай вони ними граються.

Другого дня королівна гукнула його знову і звеліла принести їй букет польових квітів, і коли він з ним з'явився, вона відразу схопила його за шапочку і хотіла зняти, але хлопець міцно тримав шапочку обома руками. Королівна дала йому знову жменю золотих, але він залишати їх у себе не схотів, а віддав їх дітям садівника замість іграшок.

На третій день сталося те саме, - королівна не могла зняти з нього шапочку, а він ніяк не хотів брати в неї золота.

Незабаром розпочалася у цій країні війна. Зібрав король свій народ, і не знав, чи зможе він відбити натиск ворога сильнішого, що мав велике військо.

І каже тоді садівничий учень:
- Я вже виріс і хочу також йти на війну разом з іншими, дайте мені тільки коня.

Але з нього посміялися й сказали:
- Ось коли ми поїдемо, ти і кінь собі підбереш: ми залишимо тобі одного на стайні.

Виступили вони в похід, а хлопець пішов на стайню і вивів звідти кінь, він на одну ногу шкутильгав, був заморений і на ходу похрипував: "гуп-гуп". Але він усе-таки сів на неї і рушив у дрімучий ліс. Під'їхав хлопець до узлісся і тричі крикнув: "Залізний Ганс!", та так голосно, що рознеслося по всьому лісі. І враз з'явився лісовий чоловік і спитав:
- Що ти вимагаєш?
- Я вимагаю сильного коня, збираюся їхати на війну.
- Буде в тебе кінь, і ти матимеш ще більше, ніж вимагаєш.

Повернувся лісовий чоловік у хащі, і незабаром вийшов звідти конюх, він вів коня. Кінь пирхав, хропів і його ледве можна було втримати. А за ним слідував великий загін воїнів, закутих у броню, і їхні мечі виблискували на сонці.

Віддав юнак конюху свою кульгаву кобилу, скочив на коня і поїхав попереду війська. Коли він під'їхав до поля бою, на той час більша частина королівських солдатів була вже перебита, і ще б трохи, і довелося б тим, хто залишився, втекти. Тут налетів юнак зі своєю залізною ватагою, обрушився на ворогів, як гроза, і перебив усіх, хто йому траплявся. Довелося ворогам втекти, але юнак гнав їх по п'ятах і доти не зупинявся, поки не залишилося в живих жодної людини.

Але замість того, щоб повернутися назад до короля, юнак повів свій загін манівцями знову в ліс і гукнув Залізного Ганса.
- Що ти вимагаєш? - спитав лісовий чоловік.
- Візьми свого коня і свій загін назад і поверни мені назад мою кульгавого коня.

Виповнилося все, що він зажадав, і поїхав юнак на своїй триногій кобилі додому.

Повернувся король знову до свого замку, вийшла йому назустріч його дочка і стала вітати його з перемогою.
- Це не я здобув перемогу, - сказав король, - а один невідомий лицар, який прийшов зі своїм загоном до нас на допомогу.

Захотілося королівні дізнатися, хто цей незнайомий лицар, але сам король цього не знав і сказав:
- Він погнався за ворогами, і з того часу я більше його не бачив.

Запитала королівна у садівника про його учня, а той засміявся і каже:
- Та він щойно повернувся додому на своїй триногій кобилі. І всі, посміюючись, кричали йому: "Ось і під'їхала наша заморена кобила!" І питали: "А за яким це тином ти відсиджувався та спав?" Але він відповідав: "Я зробив подвиг, і без мене погано довелося б". Але з нього ще більше сміялися.

Сказав король своєї дочки:
- Я велю влаштувати велике свято, воно має тривати три дні, а ти кидатимеш золоте яблуко, - може, тоді незнайомець з'явиться сюди, щоб його спіймати. І ось, коли було оголошено свято, юнак вийшов у ліс і покликав Залізного Ганса.
- Чого ти вимагаєш? - Запитав Залізний Ганс.
- Щоб упіймав я золоте яблуко королівни.
- Це легко, - вважай, що воно в тебе вже в руках, - сказав Залізний Ганс, - але ти отримаєш ще й червоні обладунки і будеш їхати на рудому коні.

Ось настав призначений день, і прискакав юнак на весь опор, став між лицарями, і ніхто його не впізнав. Вийшла королівна і кинула лицарям золоте яблуко, але ніхто не впіймав золотого яблука, крім юнака, — тільки він його й упіймав і вмить поскакав геть.

На другий день Залізний Ганс спорядив його обладунками білого лицаря і дав йому білого коня. Знову тільки один юнак упіймав яблуко, але, схопивши його, одразу помчав.

Розсердився король і сказав:
- Так не годиться: він повинен прийти до мене і назвати своє ім'я.

І віддав король наказ: якщо лицар, який зловить яблуко, вискаче знову із замку, то треба кинутися за ним у погоню, а якщо він з доброї волі назад не повернеться, слід на нього накинутися і вдарити його мечем.

На третій день отримав юнак від Залізного Ганса чорні обладунки та вороного коня і знову впіймав яблуко. Але коли він помчав із замку, королівські слуги кинулися за ним у погоню, і один із них підскочив до юнака так близько, що поранив його вістрям меча в ногу. Юнак таки поскакав, але кінь його мчав так швидко, що в лицаря впав шолом з голови, і всі побачили, що в нього золоте волосся. Слуги поскакали назад і доповіли про все королеві.

Наступного дня королівна запитала садівника про його учня.
- Він працює у саду. Цей чудовий хлопець був теж на святі і тільки вчора надвечір вернувся додому. Він показував моїм дітям три золоті яблука, які він виграв.

Тоді король звелів покликати юнака до себе. Він з'явився, і в нього на голові, як і раніше, шапочка. Але королівна підійшла до нього і зняла її з нього, - і раптом упало його золоте волосся на плечі, і це було так гарно, що всі здивувалися.
- Чи не ти той лицар, що щодня приходив на свято, одягнений завжди в різні обладунки, і спіймав три золоті яблука?
- Так, - відповів юнак, - а ось і ці яблука, - і він дістав їх з кишені і подав королю. - Але якщо вам потрібні ще знаки доказу, то можете подивитися на рану, яку мені завдали ваші люди під час погоні за мною. А до того ж – я той самий лицар, що допоміг вам здобути перемогу над ворогами.

- Якщо ти можеш робити такі подвиги, ти, мабуть, зовсім не садівничий учень. Скажи мені, хто твій батько?
- Мій батько - могутній король, і я маю багато золота, стільки, скільки я захочу.
- Я бачу, - сказав король, - що мушу тебе віддячити. Чи можу я зробити тобі щось приємне?
- Так, - відповів королевич, - звичайно, ви можете це зробити, якщо віддасте мені вашу дочку за дружину.

Засміялася королівна і сказала:
- Він каже все навпростець, і я по його золотому волоссю вже здогадалася, що він зовсім не садівничий учень, - і вона підійшла до нього і поцілувала його.

На весілля прибули батько і мати королевича, вони були у великій радості, адже вони втратили будь-яку надію побачити колись свого милого сина. Коли всі сиділи на весільному бенкеті, раптом музика замовкла, відчинилися двері, і увійшов статний король з великим почтом. Він підійшов до юнака, обійняв його і сказав:
- Я - Залізний Ганс, я був звернений до лісової людини, але ти мене розчарував. Всі багатства, які я маю, відтепер будуть твої.