Казка про золотих рибок

Одного разу посперечалися різьбяр по дереву і золотих справ майстер, чиє ремесло краще. Сперечалися вони, сварилися, і прийшли до короля. Почали вони просити, щоб він розсудив їх. Король сказав, що ремесло в обох хороше, але щоб точно визначити, наказав кожному зробити якусь річ і самим термін призначити, а тоді він прийме рішення, чиє ремесло краще. Золотих справ майстер просив тиждень часу, а різьбяр просив два тижні. На тому й розійшлися.

Тиждень минає, приносить золоті справи майстер королю золотих рибок, які самі плавають, якщо їх у воду пустити. Королю робота дуже сподобалася, і він чекав, що принесе різьбяр.

Сидить він якось у палаці біля відчиненого вікна і дивиться на вулицю. Тут раптом пролунав сильний шум, король і озирнутися не встиг, раптом у кімнату влетів на дерев’яних крилах різьбяр. Зробив він такі крила, що будь-яка людина могла прикріпити їх і літати, як птах.

Здивувався король, звелів покликати золотих справ майстра і похвалив обох за велику їхню майстерність, а хто з них кращий, не зміг сказати. Але наперед заборонив їм сперечатися під страхом смерті. Потім багато нагородив і відпустив. А для золотих рибок наказав король влаштувати ставок на проточному струмку, щоб вода в ньому завжди була свіжа.

Був у короля маленький син, часто з цими рибками бавився. Тут почалася війна, і король пішов воювати, а сина вдома залишив. Бавився маленький принц з рибками, бавився і думає: «Що вони все тільки в ставку хлюпаються, треба подивитися, як вони по струмку попливуть» — і випустив він золотих рибок у струмок. Рибки пливли, пливли і спливли.

Злякався принц, побіг за ними берегом струмка, та не наздогнав. Що він тепер батькові скаже, коли той повернеться з війни? І згадав принц, що в короля є заховані крила. Знайти б крила і полетіти на них подалі. Побіг принц до палацу, знайшов крила, причепив, і тільки його й бачили.

Летів він, летів і захотілося йому їсти. Бачить, унизу пастух пасе свиней. Спустився принц на землю, крила зняв, сховав, підійшов до свинопаса і попросився у помічники, обіцяв пасти свиней за одні харчі. Свинопас був старий, принц сподобався йому, він і взяв його собі в підпаски. І став принц пасти поросят.

Сидить, бувало, принц, за поросятами дивиться, а сам дудочки вирізає, потім почав він на дудочці грати і поросят танцювати вчив.

Пас він якось під вікнами королівського палацу, і побачила його принцеса, як він грає поросятам, здивувалася принцеса його забавам і поросячим танцям. Але найбільше дивилася принцеса на молодого свинопаса — так він їй сподобався. І не дивно — був дуже гарним принц. Помітив і свинопас принцесу, і вона йому також сподобалася. Часто він приганяв свою череду під вікна палацу. Та що пуття — хіба до принцеси в покої пустили б свинопаса!

Згадав тут принц-свинопас про свої крила і зрадів. Прилаштував він їх увечері, щоб ніхто не бачив, і залетів до принцеси у відчинене вікно, а під ранок, ще темно було, відлетів. Довгий час літав він у гості до принцеси, і ніхто про це не здогадувався.

Але ніщо вічно не триває, одного разу все відкрилося. Принцеса наказувала вечорами приносити їй вечерю на двох, і коли дізнався про те король, запідозрив недобре. Звелів він вистежити, хто до принцеси ходить. Поставили варту під дверима, але ніхто через двері до них не ходив. І подумав король: чи не у вікно до принцеси гості лазять? Покликав мулярів, щоб вони під вікном у принцеси пастку поставили, а їй наказав сказати, що вежу зміцнюють, підпирають — щоб не розвалилася.

Каменярі зробили все, як було наказано, величезну пастку під вікном поставили. Принцеса спочатку занепокоїлася, а коли їй муляри пояснили, що вони вежу зміцнюють, знову вона почала весело чекати на свого люб’язного пастушка. Він і прилетів, як завжди, але, коли хотів у вікно увійти, зі страшним гуркотом пастка зачинилася, і бідолаха не міг ні вибратися, ні ворухнутися.

Гірко заплакала принцеса, але й вона не змогла відкрити пастку. Принц заспокоював її, як міг, втішав, що все скінчиться, так і ніч минула.

Вранці прийшов король подивитись, хто попався, і страшенно розсердився, побачивши в пастці пастуха. Наказав він обох кинути в глибоку в’язницю, а потім стратити.

Настав день страти. З’їхалися лицарі, і знатні пани, і простий народ, і всі зібралися перед палацом. Вивели принца з принцесою на поміст. Тут принц-пастух попросив короля, щоб дозволив він йому осторонь перед смертю з принцесою попрощатися. Король дозволив. Принц-пастух відвів принцесу вбік, дістав крила, які завжди ховав подалі, приладнав їх, взяв на руки принцесу, і вони обоє піднялися високо в небо. А внизу народ сміятися почав і кричати:

— Чорт забрав доньку нашого короля! Чорт забрав доньку нашого короля!

І всі повірили, навіть сам король, що чорт забрав принцесу.

А принц прилетів із принцесою до свого батька-короля. Старий батько невимовно зрадів їм, він давно вважав свого сина мертвим. Зіграли весілля, гучне весілля, гості гуляли і пили-їли на ньому цілий тиждень. Після весілля передав король синові своє королівство,

Минув час, поїхав молодий король зі своєю дружиною до її батька прощення просити. А король ні доньку свою не впізнав, ні пастуха.

Заговорив принц із ним, почав розпитувати, чому немає в нього дітей. Сказав король, що була в нього дочка, але не захотів визнавати, що її забрав чорт. Принц усе допитувався: чи впізнав би король свою дочку після стільки років розлуки? Тут принцеса кинулася батькові в ноги, і обоє стали просити пробачення. Король на радостях мало не збожеволів, пробачив їх і віддав їм своє королівство, так що стало у них зі своїми цілих два.