Вдячна риба

Жив-був бідний рибалка. Ходив він щодня до моря та ловив рибу, тим тільки й добував собі прожиток. Так уже склалося, що Аллах посилав йому три риби, не більше і не менше: одну - для нього самого, іншу - для дружини, а третю - для сина Хасана.

Якось раз провів рибалка на морському березі цілий день, але так нічого й не виловив. Лише наприкінці дня спіймав він, нарешті, маленьку рибку, віддав її синові, а той поніс рибку додому. І раптом благала рибка людським голосом:

- Пусти мене назад, о юначе. На що я тобі?
«І справді, яка користь від однієї маленької рибки?» - подумав юнак і кинув її в море. Побачив це батько, та як закричить:
- Ах ти негідник! Залишив нас без вечері!

Нічого не відповів Хасан, тільки подумав, що все одно правильно вчинив.

А наступного дня повторилося те саме, і на третій день те саме.
- Забирайся геть! - не витримав батько. - Щоб очі мої тебе не бачили.

Взяв юнак хліба шматочок та води ковточок і пішов світ за очі. Захотілося йому опівдні перекусити. Тільки дістав він свої мізерні запаси, як раптом звідки не візьмись - бідний дервіш.
- Синку, - мовив дервіш, - дай мені поїсти й напитися.

Розламав Хасан свій хліб навпіл і дав дервішу води.
- Куди шлях тримаєш? - запитав юнака дервіш.
- Ходжу країнами, підвладними Аллахові.
- Пішли разом.

Чи довго, чи коротко блукали вони білим світом, тільки одного разу досягли вони великого міста.
- Ступай на заїжджий двір, - сказав дервіш, - і чекай мене там. Я ж піду на базар і куплю чогось поїсти, а про всяк випадок дай мені два твої волосини.

Дав йому Хасан два своїх волосини, а сам пішов шукати заїжджий двір. Раптом чує крик:
- Ховайтеся по домівках! Ховайтеся по домівках! Царська дочка в лазню йде!

Кинулися всі врозтіч, вулиця спорожніла. А Хасану діватися нікуди - немає в нього свого дому. Стоїть він сам-один, раптом бачить - царська дочка йде в оточенні рабинь і невільниць. Оніміли в Хасана ноги - кроку ступити не може. Перший раз бачить таку красуню.

Грізно глянула на нього принцеса - як наважився цей негідний споглядати її! І вона наказала варті кинути його в темницю.

Тим часом прийшов дервіш на заїжджий двір, а Хасана там немає. Дочекався він ночі, дістав дві волосини й прочитав суру Корану. Тієї ж миті з'явився Хасан - влетів у вікно і став перед дервішем. Повідав йому Хасан про те, що трапилося, а також про дівчину-красуню. Здолала його любов велика. Слухав його дервіш, слухав, а потім і каже:
- Допоможу я твоєму горю, юначе.

Узяв він маленьку коробочку, а там чарівна фарба для повік. Вмочив пензлик, наніс фарбу Хасану на повіки, накреслив магічні письмена і сказав:
- Ступай до неї!
- Як же я піду? - здивувався Хасан. - Мене стражники схоплять.
- Тепер ти невидимий і можеш робити все, що заманеться. Але пам'ятай: Аллах усе бачить. Не гніви його.

І вирушив Хасан до палацу, а там біля воріт стоять два стражники. Стало Хасану цікаво, чи правду говорив дервіш. Підійшов він до одного стражника, та як штовхне його.
- Хто тут? Хто тут? — злякано скрикнув стражник.

«Отже, і справді я невидимий», — зрадів Хасан і зараз же побіг на жіночу половину. Царська дочка тим часом сиділа за трапезою. Підсів Хасан: їсть, п'є, розмови слухає. Зметикувала царська дочка, що хтось її морочить, та нікого не бачити. Пішла вона до батька і розповіла.

- Обшукати палац! - розпорядився цар. Зачинили всі вікна, двері, але так нікого не знайшли. Тут одна стара жінка каже:
- Коли є тут хтось, виведу я його на чисту воду. Вели, царю, дати мені кукурудзяних качанів і буйволиного гною.
Потім розвела жінка на жіночій половині багаття, кинула туди качани та гній. Густий дим заповнив усе приміщення, як казали мудреці: «Дим робить сліпим навіть іфрита». Сльози покотилися з очей Хасана і змили фарбу з його повік, а також магічні слова, написані дервішем. І всі побачили того самого юнака, якого цар напередодні наказав кинути до в'язниці.

Варта схопила Хасана, а вранці містом рознеслася звістка: «Сьогодні відрубають голову прекрасному юнакові, який наважився глянути на царську дочку».

Тим часом дервіш надіслав цареві записку: «Хасан — мій син, і я хочу одружити його з твоєю дочкою».
Розгнівався цар і наказав візирові:
- Приведи до мене цю зухвалу людину.
- Слухаю і підкоряюся, о царе часу, — мовив візир і подався на заїжджий двір.

Прийшов візир до дервіша і каже:
- Цар хоче бачити тебе.
- Випий спершу зі мною чаю,— відповів йому дервіш,— тоді й підемо.

Випили вони чаю і рушили в дорогу. Ідуть, ідуть, раптом з'явився перед ними розкішний палац.
- Чий це палац? - здивувався візир.
- Твій, - відповів дервіш. — Заходь у нього!

Зайшов візир у палац. А там – тихо, прохолодно. Почало його в сон хилити, він і каже:
- Я трохи подрімаю, а ти, дивись, не спізнися до царя.

Сказав і заснув міцним сном.

Даремно цілий ранок чекав цар, так нікого він і не дочекався. Послав варту. Варта обшукала все місто і врешті-решт знайшла візира сплячим під ослом. 
- Ім'ям Аллаха, — благав візир, — не кажіть нікому про мою ганьбу.
- Ніхто про це не дізнається, — відповіли стражники.

Прийшов візир до царя.
- Де ти був, негідний? — вигукнув цар, побачивши візира.
- О царю часу, проклятий дервіш не хоче йти зі мною, вимагає тільки тебе.
- Іди й приведи його, бо відрубаю тобі голову.
- Підемо разом. Тільки тобі дервіш надасть велику повагу.

Подумав цар та вирішив піти. Прийшов і каже:
- Ходімо зі мною, о дервіш!
- Куди? — спитав його дервіш.
- Після дізнаєшся.
- Випий спершу зі мною чаю,— відповів йому дервіш,— тоді й підемо.

Випили вони чаю, і вирушив дервіш разом із царем та вазиром.
Ідуть вони, ідуть, раптом бачать — стоїть золотий палац, незвичайної краси.
- Чий це палац? - здивувався цар. — Щось колись я його не бачив.
- Твій, царю часу, — відповів дервіш. — Заходь у нього.

Зайшов цар до палацу. А там — мармуровий басейн з водою, що переливається. Захотів цар скупатися, скинув одяг, заліз у воду і відразу перетворився на жінку, а палац з басейном зник. Залишився цар у жіночому образі один на пустельному річковому березі. Довелося проходити повз бедуїна.

- Хто ти? - спитав бедуїн жінку.
- Не знаю, — мовив цар.
- Іди за мною, — наказав бедуїн.

Прийшли вони до його оселі, а там сидять три бедуїнові дружини та двадцять дітей. Накинулися три дружини бедуїна на царя в жіночому обличчі — одна зневажає, інша шпигує, третя лає всілякими словами. Зрештою кинули вони йому якісь недоїдки, як собаці. На ранок встали і кажуть:

- Візьми брудну білизну та випрай. — І сунули йому велику купу брудної білизни.

Прийшов цар на річку, зняв з себе одяг, поринув у воду, а як вийшов з води, тут же прийняв свій колишній вигляд, і одразу ж опинилися дервіш і візир.
- Ну як? — спитав візир царя.
- А тепер ти, — скомандував цар, — лізь у воду! Скинув бідний візир свій одяг, поринув у воду і теж перетворився на жінку. Відразу з'явився бедуїн і ну кричати:
— Ах ти, дочко шістдесяти собак! Цілий день ти пратимеш мою білизну! — І давай бити візира палицею.

Стрибнув візир назад у воду і постав перед царем у справжньому своєму образі.
— О царе часу,— благав візир,— давай віддамо твою дочку заміж за сина поважного дервіша.

Того ж дня зіграли у палаці весілля, веселилися сорок днів та сорок ночей. А на прощання дервіш сказав:
— Пам'ятаєш ту рибку, Хасане, яку ти тричі відпускав? Цією рибкою був я.