Бембі (казка Дісней)

У лісі стояв ранній ранок. Був початок весни, і птахи вже повернулися з довгої подорожі до тропічних країн. Лісові звірі ось-ось мають прокинутися від зимової сплячки.
- Чик-чирик, чик-чирик, слухайте всі! щебетали птахи. - Сьогодні вночі сталося диво! Новий принц народився!
І птахи розлетілися лісом, щоб повідомити добру звістку всім звірам.
Кролиця-мати та її кроленята вибралися зі своєї нори під старим деревним пнем.
- Давайте ж, діти! - квапила мати. Ми повинні якомога швидше принести наші вітання.

Одне із кроленят ударив лапкою по порожньому стовбуру, та так, що далеко по окрузі рознісся гучний звук.
За цю звичку кроленя прозвали Топотуном.
І ось усі звірі зібралися на галявині, схованій серед кущів і дерев. Тут лежала чарівна молода олениха зі своїм новонародженим оленям.
- Ой, яке воно гарненьке! - сказав Топотун. Можна з ним погратися?
- Поки що ні, - відповіла олениха. - Він і ходити ще не вміє. Прокидайся, малюк, до тебе гості.
Оленятко розплющило очі і спробувало встати на тоненькі ніжки, але одразу ж упало.
- Дивіться, у нього тремтять ноги! - засміявся Топотун.
- Будь люб'язний говорити про нового принца шанобливо, - осмикнула його мати.
- Вибачте, пані Оленику. - вибачився Топотун. - А як ви назвете його?
- Я думаю, Бембі, - відповіла вона. - А зараз йому час поспати.
- Бувай, Бембі, - прошепотів Топотун. - Завтра я навчу тебе ходити.
Топотун виконав свою обіцянку. Бембі в супроводі кроленяти вчився ходити на своїх довгих тонких ніжках. Друзі блукали лісом, а назустріч їм траплялися різні звірі та птахи.
Найбільше Бембі подобалися птахи, адже вони так гарно співали - і одного разу він сам спробував видати хоч якісь звуки.
- Це птахи, - пояснив Топотун. Спробуй сказати «птах».
- Птии..., невпевнено вимовив Бембі. Раз, другий - і раптом у нього вийшло!
- Птах! - вигукнув він, та так голосно, що всі звірі розбіглися.
- Він сказав це, він сказав! - задоволено розсміявся Топотун. - Я навчив молодого принца слова «птах».
Тут Бембі побачив чарівного метелика.
- Птах, - сказав він, дивлячись на нього.
- Ні, - засміявся Топотун, - це «метелик».
Потім Бембі навчився слова «квіти». Він стояв і нюхав їх, як раптом поруч з'явився маленький скунс.
- Якщо хочеш, можеш і мене називати Квіточкою, сказав він. - Усе краще, ніж моє справжнє ім'я.
Одного разу в розпал літа мати Бембі сказала йому:
- Мені здається, ти вже досить великий, щоб піти на луг.
- А що таке «луг»? - запитав Бембі.
- Це чудове місце, де багато свіжої трави, - пояснила йому мати. - Там ти познайомишся з іншими оленями нашого лісу.
- У лісі є й інші олені? - здивувався Бембі.
- Зачекай і побачиш, малюк, - відповіла олениха.
Вони вийшли на узлісся лісу.
- Чекай на мене тут, - сказала мати Бембі. - На лузі дерев немає, і сховатися нам буде ніде. Спочатку я повільно вийду на луг і озирнуся. Коли я покличу тебе, можеш підійти.
У траві на лузі безтурботно цвірінькали птахи.
- Поки птахи сидять на землі, небезпеки немає, пояснила мати. - Іди, Бембі, але пам'ятай, що ми повинні боятися людини і ховатися від неї в лісі, коли вона приходить зі своїми собаками і рушницями.
Бембі не зовсім зрозумів, про що попереджала його мати. Утім, скоро на лузі йому зустрівся Топотун. Разом вони почали ганятися за жабою, яка втекла від них у ставок.
Бембі подивився туди, де зникла жаба, і побачив у воді своє відображення.
Але що це? У воді раптом з'явилося два Бембі!
Перелякано обернувшись, він побачив чарівну маленьку олениху.
Мати Бембі підійшла до них і сказала:
- Це Фелін. Вона теж народилася навесні, тож ви ровесники.
- Привіт, Бембі, хочеш погратися? - весело запитала Фелін.
Спочатку Бембі дуже соромився і ховався за своєю мамою, але цікавість перемогла, і вже скоро оленята грали разом.
Весь день вони бігали лугом, поки їхні матері розмовляли з іншими оленихами.
Але раптово гра перервалася. З лісу донісся рев, і на луг вийшов великий олень.
Він виглядав дуже велично, але, проходячи повз Бембі, подивився на нього так, немов вони були знайомі.
Він заревів ще раз, і всі звірі кинулися в ліс.
- Хто це був, мамо? запитав Бембі, коли вони опинилися в безпеці.

- Це твій батько, Бембі. Він найстаріший і наймудріший олень нашого стада. Він прийшов попередити нас про людину.
І тут вони почули звуки пострілів, що лунали від слуги.
Літо змінилося осінню, і Бембі довелося попрощатися з багатьма птахами, які поспішали полетіти на південь до холодів.
Знайти їжу поки що було нескладно: смачне листя опадало з дерев, горіхи і жолуді всипали і землю. Але з кожним днем дерева ставали все більш і більш голими.
Одного ранку все навколо виявилося білим.
- Мамо, прокинься! - закричав Бембі. - Подивися, що сталося: хтось пофарбував ліс у білий колір!
- Ні, синку, - посміхнулася олениха. - Це всього лише сніг. Таким ліс стає щозими. Чому б тобі не прогулятися? - запитала вона.
І Бембі тут же вирушив подивитися на цей загадковий білий сніг.
ПЛЮХ! Цілий замет звалився з дерева і накрив Бембі по саму шию.
- Ха-ха-ха, який же ти смішний! - сказав Топотун, який прийшов запросити Бембі покататися по льоду.
Топотун кинувся до ставка, заслизнув крижаною поверхнею і голосно розсміявся.
- Давай же, Бембі! крикнув він. - Вода затверділа.
Але, як і всі, хто вперше в житті катається по льоду, Бембі послизнувся і розтягнувся на животі.
Не так-то просто стояти на твердій воді!
- Ось тепер повний порядок, сказав Топотун. Слухай, тут неподалік живе Квіточка, давай покличемо її погратися з нами на льоду.
Але маленький скунс ніяк не хотів прокидатися.
Багато тварин, від великих ведмедів до маленьких мишок, сплять цілу зиму безперервно і не прокидаються до весни.
- Як же нерозумно спати, - вигукнув Бембі, - коли навколо стільки чудового снігу, в який можна грати!
Однак незабаром Бембі дізнався, що зима в лісі може бути дуже довгою і суворою. Холодало, і шукати їжу ставало дедалі важче.
Тепер основною їжею оленів стала кора дерев, але вона зовсім не подобалася Бембі. Він сумував за соковитою травою і зеленим листям.
- Мамо, я так зголоднів... Коли ж ця зима закінчиться? - зітхав він.
- Коли настане весна, - зітхнула олениха. Давай-но, їж кору, щоб вирости великим
і сильним.
Одного ранку олені пішли на засніжений луг.
- Дивись-но, Бембі, весняна травичка пробивається! сказала мати.
Бембі й справді побачив зелену пляму на снігу. Він став жадібно щипати траву, але раптом мати прянула вухами.
- Стій! - скрикнула вона. - Біжи в ліс, Бембі. Біжи так швидко, як тільки можеш, і не обертайся.
Бембі підскочив і кинувся бігти щосили.
- Швидше, швидше! кричала мати йому вслід.
Коли Бембі досяг лісу, він почув різкий і гучний звук. БАМ!
- Ми встигли, мамо, - видихнув він і обернувся.
Але оленихи ніде не було.
- Мамо! Мамо! - закричав він і кинувся назад на луг.
Його зупинив батько, великий і величний олень.
- Твоєї мами більше немає з нами, Бембі. Людина забрала її, тож тепер тобі доведеться вчитися жити наодинці, сумно вимовив олень своїм звучним голосом.
Нарешті прийшла весна. Лісові звірі почали прокидатися від зимової сплячки, світило сонце, і всі птахи поводилися так, немов були закохані. Вони співали, цвірінькали і грали, виводячи з себе старого пугача.
- Що робити, доведеться прокидатися і мені, - позіхнувши, буркнув пугач.
- Та це ж юний принц Бембі! Які в тебе відросли чудові роги, - вигукнув пугач. - А ось і Топотун із Квіточкою. Дивіться, як би з вами не сталося те саме, що трапляється з усіма іншими звірами навесні.
- Про що це ви? - запитав Бембі. - Не закохайтеся! - попередив пугач і захихикав.
- Тільки не я! одночасно скрикнули Топотун і Квіточка.
- І вже точно не я, - додав Бембі.
Але все сталося саме так, як передбачав старий пугач.
Квіточка зустріла миловидну дівчинку-скунса, Топотун закохався в чудову кролицю, а Бембі знову зустрів Фелін.

- Ти стала дуже красивою, Фелін, - боязко зауважив Бембі.
- Ти теж, - відповіла вона і лизнула його в щоку.

Бембі і Фелін вирушили бродити лісом. Всю весну, а потім і літо безперервно вони були нерозлучні.
Одного разу раннім осіннім ранком Бембі розбудив якийсь дивний запах, що витав у повітрі.
Запах був новим і незнайомим. Бембі не став будити Фелін і пішов на скелю озирнутися. З висоти він побачив намети і відчув запах диму.
Поруч мовчки виник його батько.
- Це людина, Бембі! І цього разу він прийшов не один. Бери Фелін і біжіть у ліс.
А тим часом Фелін прокинулася сама.
Вона почула тривожний гомін інших звірів і кинулася шукати Бембі. Раптово в ліс увірвалася зграя гавкаючих собак, за якими бігли люди з рушницями.
- Фелін, стрибай вгору по камінню, - закричав Бембі, який встиг побачити подругу.
- Допоможи мені, Бембі, я не можу забратися вище, - взмолилася Фелін.
Вона стояла на вузькому уступі, під яким біснувалися собаки.
Опустивши голову, Бембі кинувся прямо на зграю.
Він розкидав собак, але їх було занадто багато для нього одного.
- Стрибай, Фелін! закричав він.
І, поки Бембі стримував собак, Фелін перестрибнула через ущелину, благополучно приземлившись на іншій стороні. Бембі відкинув копитами двох собак і сам перемахнув через ущелину.
БАМ!
У нього влучила куля з мисливської рушниці, і Бембі впав. Він намагався піднятися, але не міг.
- Добре, що мені вдалося врятувати Фелін, - подумав він про себе.
Коли настав вечір, Бембі все ще безпорадно лежав на землі. Раптово він прийшов до тями від неприємного запаху, такого ж, як раніше, тільки набагато сильнішого. Мисливці забули загасити багаття, і тепер вогонь охопив весь ліс.
- Вставай, Бембі! Ти повинен встати. Ти можеш встати! твердив йому батько, який нарешті знайшов свого сина.
У лісі пожежа, вогонь наближається, - продовжував він, - ми повинні швидко вибиратися звідси.
- Я намагаюся, - відповів Бембі.
Йому було дуже боляче, але він не хотів здаватися.
Олені вбігли в річку, і стрибнули з високого водоспаду в дике озеро з маленьким острівцем посередині.
Усі звірі зібралися на острові, де до них не міг дістатися вогонь.
Фелін відчайдушно металася, намагаючись знайти Бембі. І ось у червоній заграві пожежі вона побачила двох могутніх оленів, що повільно йшли до неї від води.
На щастя, дощ загасив вогонь. І коли прийшла весна, ліс знову був зеленим.
Одного ранку Топотун знову затопав.
- Це сталося! Це сталося! - кричав Топотун. Прокидайтеся, прокидайтеся всі, ми повинні піти і принести свої вітання.
Топотун, Квіточка зі своїми сім'ями та інші звірі йшли до галявини.
А там лежала Фелін із двома крихітними новонародженими оленятами.
- Треба ж, ніколи такого не бачив! Цілих два оленятка - в однієї матері! - здивувався старий пугач. - Принц Бембі, мабуть, дуже гордий!
А Бембі й справді пишався своєю сім'єю. Стоячи на вершині скелі, він приймав привітання друзів, величаво киваючи головою, увінчаною могутніми рогами.