Підземний чоловічок

Жив колись у світі багатий-пребагатий король, і мав три дочки, які щодня гуляли у саду королівського замку. І ось король, великий любитель усіляких плодових дерев, сказав їм: «Того, хто насмілиться зірвати хоч одне яблучко з яблунь, я силою чарів сховаю на сто сажнів під землю».
Коли прийшла осінь, почервоніли на одному дереві яблука, наче кров.

Королівни ходили щодня під те дерево і дивилися, чи не струсить вітром з нього хоч яблучко, бо їм зроду не траплялося жодного яблучка з'їсти, а тим часом на дереві яблук було так багато, що воно ломилося під їхнім тягарем, і гілки його. висіли аж до землі.

Ось і захотілося молодшій королівні покуштувати хоч одне яблучко, і вона сказала своїм сестрам: «Наш батюшка надто нас любить, щоб і над нами виконати своє закляття; я думаю, що обіцяне ним покарання може стосуватися лише чужих людей». І при цих словах зірвала велике яблуко, підбігла до сестер і сказала: «Покуштуйте, милі сестрички, я в життя своє ще не їла нічого смачнішого». Тоді й дві інші сестрички відкусили від того ж яблука по шматочку — і зараз усі три провалилися під землю так глибоко, що й півнячого крику не стало їм чути.

Коли настав час обіду і король збирався сісти за стіл, його доньок ніде не можна було відшукати; сам він їх шукав і замком, і садом, проте знайти ніяк не міг. Він був такий засмучений, що наказав оголосити по всій країні: хто знайде його доньок, той бери собі будь-яку з них за дружину.

Ось і взялося за пошуки безліч молодих людей, тим більше, що сестер усі любили — вони були й ласкаві з усіма, і обличчям дуже гарні.

Серед інших вийшли на пошуки і три мисливці, і проїздивши вісім днів, приїхали до великого замку; в тому замку були гарні покої, і в одному з них був накритий стіл, а на ньому поставлено багато всяких страв, які були ще настільки гарячі, що від них пара клубом валила, хоч у всьому замку й не видно, і не чути було ні душі людської.

Ось чекали вони півдня, не сміючи взятися за ці страви, а страви всі не остигали — пара від них так і валила. Нарешті голод узяв своє: вони сіли за стіл і поїли, а потім вирішили між собою, що залишаться на житі в замку і по жеребку один буде вдома, а двоє інших - на пошуках королівни. Кинули жереб, і випало старшому залишатися вдома.

Другого дня двоє молодших братів пішли на пошуки, а старший залишився вдома.

Опівдні прийшов до нього маленький-премаленький чоловічок і попросив у нього шматочок хліба; старший узяв хліб, відрізав йому велику скибку, і в той час, коли він подавав скибку чоловічку, той упустив його і просив юнака йому той скибку підняти. Юнак хотів йому надати і цю послугу, але коли почав нагинатися, чоловічок раптом схопив ціпок і обсипав його ударами.

На другий день залишився вдома другий брат, і з тим сталося те саме.

Коли інші два брати повернулися ввечері до замку, старший і спитав другого: «Ну, що? Як ся маєш?" — «Ох, гірше й не можна бути», — відповів другий брат старшому.

Тут і стали вони один одному скаржитися на те, що сталося з ними; а молодшому вони про те нічого не сказали, бо вони його терпіти не могли і називали дурним Гансом.

Третього дня залишився вдома молодший, і до нього теж прийшов той самий маленький чоловічок і попросив у нього шматок хліба; молодший йому подав, а той упустив шматок і попросив підняти.

Тоді юнак сказав маленькому чоловічку: «Що? Ти не можеш сам підняти того шматка? Якщо ти для свого насущного хліба нахилитися не можеш, то тебе їм годувати не варто».

Людина розлютилася, почувши це, і наполягала, що юнак повинен підняти йому шматок хліба; а юнак схопив його за комір і добряче побив.

Тоді чоловік почав кричати: «Не бий, не бий і відпусти мене, тоді я тобі відкрию, де знаходяться королівни».

Почувши це, юнак не став його бити, а чоловічок розповів йому, що він живе під землею, що їх там багато, і просив його слідувати за собою, обіцяючи показати йому, де знаходяться королівни.

І привів він його до глибокої криниці, в якій, однак, зовсім не було води.

Тут же сказав йому чоловічок: «Знаю я, що твої брати злі проти тебе мислять, а тому раджу тобі: якщо хочеш звільняти королівни, то йди на це діло один. Обидва твої брати теж охоче хотіли б королівни добути з-під землі, але вони не захочуть наражати себе на небезпеку; а ти візьми великий кошик, сідай у нього зі своїм мисливським ножем і дзвіночком і вели опустити себе в колодязь; унизу побачиш три кімнати: у кожній із них сидить по королівні, і кожну королівну стереже багатоголовий дракон… Цим драконам ти й мусиш обрубати всі голови».

Сказавши все це, підземний чоловічок зник.

Увечері повернулися старші брати і запитали молодшого, як він живе.

Він відповідав: «Поки що нічого!» — і цілком щиро розповів їм, як приходив до нього чоловічок, і все, що між ними тоді сталося, а потім передав їм і те, що чоловік показав йому, де слід шукати королівну.

Брати на це прогнівалися і позеленіли від злості.

Наступного ранку пішли вони до колодязя і кинули жереб — кому першому сідати в кошик. І випало жереб старшому.

Він сказав: «Якщо я подзвоню в дзвіночок, то ви повинні мене якнайшвидше нагору витягнути».

І тільки-но вони його трохи опустили в колодязь, він уже задзвонив, щоб його знову підняли нагору.

Тоді на його місце сів другий, але й той вчинив так само: тільки-но його трохи опустили, він заволав.

Коли ж настала черга молодшого, він дав себе опустити на саме дно колодязя.

Вийшовши з кошика, він узяв свій мисливський ніж, підійшов до перших дверей і почав прислухатися, і виразно почув, як дракон хропів за дверима.

Тихенько відчинивши двері, він побачив у кімнаті одну з королів, а біля неї дев'ятиголового дракона, який поклав їй свою голову на коліна.

Взяв він свій ніж і відтяв усі дев'ять голів дракона. Королівна схопилася, кинулася його обіймати й цілувати, а потім зняла намисто чистого золота і надягла йому на шию.

Потім пішов він за другою королівною, яку стеріг семиголовий дракон, і ту визволив від нього; нарешті вирушив за третьою, молодшою, яку стеріг чотириголовий дракон, і того обезголовив.

І всі королівни дуже раділи своєму визволенню, і обіймали, і цілували його.

От і почав він дзвонити так голосно, що нагорі його почули. Посадив він усіх трьох королівни один за одним у кошик і звелів їх піднімати вгору.

Коли ж до нього самого дійшла черга, тоді прийшли йому на згадку слова чоловічка про те, що його брати на нього зло мислять. Ось він і взяв великий камінь, поклав його замість себе в кошик, і коли кошик піднявся до половини глибини колодязя, підступні брати обрізали мотузку, і звалився кошик із каменем на дно.

Уявивши собі, що молодший брат їх вбився до смерті, старші брати підхопили королівни і втекли з ними від колодязя додому, взявши з них присягу, що вони перед батьком назвуть їх обох своїми рятівниками.

Потім, прийшовши до короля, вони зажадали собі королівни за дружину. А молодший брат ходив, засмучений, по трьох підземних кімнатах і думав, що йому тут і померти доведеться; і раптом кинулася йому в очі флейта, що висіла на стіні. «Навіщо ти тут висиш? - подумав він. — Адже тут нікому не до веселощів!»

Подивився він і на голови драконів і промовив: «І ви теж мені допомогти не можете!»

І знову почав ходити туди-сюди по кімнатах, так що й земляна підлога вся гладко вилощила.

Потім, трохи розпорошивши свої похмурі думи, зняв він флейту зі стіни і заграв на ній — і раптом набралося в кімнату безліч маленьких підземних чоловічків, і чим більше він грав, тим більше їх набиралося.

І награвав він на флейті до тих пір, поки їх не набралася повна кімната.

І всі питали його, чого він бажає; а він і сказав їм, що хоче піднятися на землю, на світло Боже. Тоді вони зараз же його підхопили і винесли через колодязь на землю.

Опинившись на землі, він одразу пішов у королівський замок, де тільки-но зібралися грати весілля однієї з королівни, і пройшов просто в ту кімнату, де сидів король зі своїми трьома дочками. Коли королівни його побачили, то непритомніли.

Король був таким розгніваний, що наказав було відразу ж посадити його до в'язниці, припустивши, що він зробив якесь зло його дочкам.

Коли ж королівни знову прийшли до тями, то стали просити короля, щоб він звільнив юнака з ув'язнення.

Король запитав їх, чому вони просять за нього, а вони відповідали йому, що не сміють цього йому сказати; але батько сказав їм: "Ну, не мені скажете, так скажете грубці". А сам зійшов униз та й підслухав те, що вони в трубу говорили.

Тоді наказав він обох старших братів повісити на одній шибениці, а за молодшого видав молодшу дочку.

Я на тому весіллі був і мед-пиво пив, та в танці скляні черевики — дзинь! — об камінь розбив…