Названий батько

Жили собі три брати і не було в них ні батька, ні матері. А дома теж не було нічого, ні худоби, ні навіть хати. От вони й думають: підемо до когось у найми.

Ідуть по дорозі і думають: «Якби нам Бог дав хорошого хазяїна». Ідуть та й ідуть, а їм назустріч іде дід, старий-старий, та й питає:

— Куди ви йдете?

А вони й відповідають:

— Та хочемо до когось у найми піти.

— А хіба у вас нема ні хазяйства, нічого?

А вони відповідають:

— Нема нічого, якби до хорошого чоловіка в найми піти, ми б йому по правді робили і любили, як рідного батька.

— Добре, — відповів дід, — ви мені будете за синів, а я буду вашим батьком. Якщо ви мене будете слухати, то я з вас людей пороблю, і щоб ви жили і з правдою не розминалися.

І от вони ідуть додому по темному лісі. Ідуть, ідуть, тоді й бачать хатку красиву, біленьку, з вишневим садочком, красними квітами обсаджені, а з тієї хати виходить гарна дівчина, а сама як квіточка. Глянув на неї старший брат та й каже:

— Коли б мені цю дівчину посватати, та щоб були в мене воли та корови.

А дід-батько й каже:

— Ну добре, ходім сватати. Будуть у тебе і воли, і корови.

І посватав названий батько старшого брата і той зостався там. Ідуть уже втрьох, ідуть і бачать, що стоїть хатка красива, ставок і млин.

От каже середній брат:

— Якби мені таку дівчину і млин, я б з нього ніколи не виходив, робив хліб і всім вбогим людям роздавав.

І зостався там середній брат. От ідуть уже вдвох, коли бачать, хатка вбога стоїть, а біля неї дівчина така красива, як ясна зіронька, але убога, що латка на латці.

— Якби мені цю дівчину в дружини, то робили б ми, і хліб, і воли б у мене були, і про вбогих людей піклувалися.

— Ну добре, тільки про правду не забувай.

Оженив і третього. Та й пішов собі дід додому. А через який час думає: «А чому б мені не піти та не провідати своїх синів?». От іде собі до старшого сина. Прийшов та й говорить:

— Дайте мені хоч трішки хліба перекусить.

А син і говорить:

— Ти ще не дуже старий, сам можеш собі на хліб заробити.

Обернувся та й пішов. Коли бачить — загорілася їхня хата. Думає: «Піду до середнього». Прийшов та й говорить:

— Дай, будь ласка, мені хоч трішки хліба.

А він говорить:

— Нема у мене хліба, ще сам собі муки не намолов.

Пішов собі далі, коли бачить його хата загорілася і млин. «Ну, — думає, — піду до меншого сина, може, той мені трішки хліба дасть». Прийшов та й говорить:

— Сину мій, дай мені хоч трішки хліба.

А менший син говорить:

— Заходь до нашої хатинки, там тебе жінка нагодує.

Зайшов до хати, а там стоїть жінка та й говорить:

— Сідайте.

Нагодувала його, принесла з комори одежу, а коли переодягала його, то побачила на грудях шрам та й запитала:

— А що це у вас за шрам?

А він і відповів:

— Це шрам, від якого я скоро можу померти.

— О Боже, — відповіла жінка, — і ніяких ліків нема?

— Є, — відповів старий.

— А які:

— Та потрібно, щоб сам хазяїн підпалив свій будинок, і щоб усе згоріло, а потім тим попелом посипати цю рану. Але ніякий добрий чоловік цього не зробить.

Жінці і чоловікові стало його дуже жаль і вони згодилися. Чоловік сказав, щоб жінка виносила дітей, і вони підпалили свій будинок.

А жінка відповіла, що другий будинок можна нажити, а друге життя уже не наживеш.