Барбовер Зелена борода

Ось вам казка, де немає брехні, а якщо є, то слова два.

Жив колись у Франції король, у якого був тільки один син, на ім'я Шарль. Брат цього короля був королем Англії, і в нього теж був один-єдиний син.

Якось Шарль сказав батькові:

- Батьку, ви б написали моєму дядькові, англійському королю, щоб він відпустив двоюрідного брата погостювати в нас при дворі. Я хочу з ним познайомитися - адже ми ще ніколи не бачили один одного.

Король французький написав братові, королю англійському, щоб він відпустив сина в Париж погостювати.
І принц англійський, якого звали Генрі, приїхав до Парижа зі своїм вихователем.

Молоді принци скоро дуже потоваришували і стали нерозлучними.

Якось вони полювали разом у великому лісі на околицях Парижа, і з ними було тільки двоє слуг. Шарль захопився переслідуванням дикого кабана. Його супутники відстали, він загубив їх з поля зору і заблукав.

Настав вечір, і після тривалого блукання лісом Шарлю довелося шукати притулку на заїжджому дворі, на який він зрештою натрапив. Година була пізня, принц встиг зголодніти і без докорів сумління з'їв усе, що знайшлося у господарів. У будинку виявився ще гість, який прибув незадовго до Шарля, і обидва вечеряли за одним столом. Вони розговорилися, але жоден з них не назвав себе.

Після закінчення вечері незнайомець запропонував принцу зіграти в карти. Шарль погодився, і йому так не щастило, що він програв усі гроші до останнього су, а потім і коня.
- Я більше не граю, - сказав він нарешті.
- Давайте ще раз, - запропонував його партнер.
- У мене більше нічого немає, на що ж ви будете зі мною грати?
- Ставте свою голову проти моєї.
- Ну що ж, згоден. - І він подумав: «Повинен же я виграти хоч раз».

Карти було роздано. На жаль! Принц знову програв.
- Через рік і один день, - сказав незнайомець, - приходьте до мене в замок розплатитися. Якщо не прийдете, я зумію вас знайти, де б ви не були.
-Але як ваше ім'я і де ви живете?
- Мене звати Барбовер Зелена Борода. А замок, у якому я живу, вам доведеться пошукати і знайти неодмінно, інакше я сам вас розшукаю.

Наступного ранку, зі сходом сонця, принцу вказали дорогу, і він повернувся додому похмурий і задумливий.

Убитого кабана він залишив господареві готелю на сплату за нічліг, оскільки в нього не було ні гроша. Вдома вінзастав усіх у невтішному горі. Але коли його побачили, смуток і сльози змінилися живою радістю.

Однак із цього дня колишня веселість і безтурботність не поверталися до принца. Ніщо його більше не тішило, він здавався хворим і танув на очах. Лікарі не знали ліків від його недуги, батьки принца і весь двір були дуже стурбовані тим, що він так довго не одужує.

Так минуло місяців десять, і нарешті Шарль сказав батькові:
- Батьку, мені потрібно вирушити в подорож, і досить небезпечну. Не знаю, чи повернуся я, тож про всяк випадок попрощаємося.

І він поїхав, незважаючи на всі вмовляння і сльози батька, навіть не сказавши, куди і навіщо він їде. Він їхав навмання, але знаючи, яку вибрати дорогу. Їхав кілька днів і сам не помітив, як опинився в тому самому лісі, де заблукав під час полювання. Тут його застала ніч, і він постукав в убогу хатину, помітивши світло у віконці. Йому відчинив старий із білою бородою.
- Здрастуйте, батьку пустельник, - промовив принц.
- Здрастуй, сину мій. Чого ти шукаєш у лісі?
- Мені потрібно потрапити в замок Барбовера, а я не знаю, де він і якою дорогою туди їхати.
- Я знаю, де знаходиться цей замок. Але поспішати тобі нема чого. Поживи у мене кілька днів, а коли прийде час, я розповім тобі, як його знайти.

Вісім днів провів принц у відлюдника, а на дев'ятий старець сказав йому:
- Сину мій, настав час тобі стримати слово і їхати до Барбовера. Слухай мене уважно. Виконай точно все, що я скажу, і тоді тобі вдасться виплутатися з біди. Ось тобі кулька, яка буде сама котитися перед тобою. Ти тільки йди за нею, і вона приведе тебе до підніжжя гори, а на вершині тієї гори стоїть замок Барбовера. Докотившись до цього місця, кулька повернеться до мене. Гора біля підніжжя оточена заростями терну і колючої ожини, такими густими і суцільними, що тобі крізь них не пройти. Ось візьми ці ножиці - ти ними прострижеш собі дорогу. Коли вони будуть тобі більше не потрібні, ти тільки скажи: «Ножиці, поверніться додому», і вони самі повернуться до мене. А ти піднімися на гору. Коли дійдеш до вершини, побачиш широку рівнину, вкриту заростями запашних квітів. Посеред цієї рівнини є ставок, вода в ньому прозора, світла, дно викладене сріблом. Біля ставка стоять три красиві золоті лавки. Сховайся за лавровим кущем і чекай, поки з'являться три красуні принцеси. Вони сядуть на золоті лавки, роздягнуться і увійдуть у воду. Ці дівчата - літуниці. Ти жваво стрибни на спину наймолодшій, вона підніметься з тобою в повітря і віднесе тебе в замок свого батька, Барбовера. Роби все так, як я тобі сказав, і тоді ти повернешся додому. А не послухаєшся мене - так не бачити тобі більше рідного дому.

Шарль подякував старому пустельникові, обіцяв запам'ятати всі його настанови і вирушив у дорогу за кулькою, яка котилася перед ним.

Ось приїхав він до підніжжя гори, відпустив кульку. Та покотилася назад до відлюдника. Потім принц простриг собі ножицями прохід крізь терен і ожину, і ножиці, подібно до кульки, повернулися до старця.

А принц став підійматися на гору. Дістався вершини - і бачить сад, сповнений дивовижних ароматних квітів і дерев, які гнуться під вагою плодів. Знайшов він і ставок, викладений сріблом, і три золоті лавки біля самої води.

День був прекрасний, у ясному небі сяяло сонце. Принц сховався за лавровий кущ і скоро побачив, що зверху спускаються на широких крилах три великі птахи. Щойно вони торкнулися землі, як пір'я з них спало, і птахи перетворилися на трьох дівчат чудової краси. Вони сіли на золоті лавки, посиділи з хвилину, потім увійшли у воду. Шарль миттю вискочив зі свого притулку, підбіг до наймолодшої і стрибнув їй на плечі. Вона випустила крик, вийшла з води і, накинувши своє пір'я, піднялася в повітря разом із Шарлем. Інші дві дівчини пішли за нею. Вони прилетіли в батьківський замок, що висів між небом і землею. Барбовер упізнав принца і сказав:
- А, це ти, син французького короля? Прийшов сплатити борг?
- Так, - відповів принц. - Термін настав, чи не так?
- І добре, що ти прийшов, бо якби мені довелося самому шукати тебе, ти б пошкодував про це. Йди за мною.
- Зачекай до завтра, батьку, - сказала Барбоверу молодша з дочок.
- Ну добре, почекаємо до завтра, якщо вже він прийшов сам.

Молодшу дочку Барбовера звали Куантік. Шарль розповів їй, навіщо він сюди прийшов, і Куантик обіцяла допомогти йому. Коли він після вечері пішов до себе в кімнату, вона прийшла туди слідом за ним і сказала:
- Принц, мені вас шкода. Утім, якщо мій батько погодився відкласти розплату до завтра, значить є ще надія на порятунок. Завтра вранці він скаже, яким випробуванням хоче вас піддати. Чого б він від вас не зажадав, не падайте духом, я вам допоможу. Не дивуйтеся, якщо я говоритиму з вами суворо і навіть іноді вдарю. Пам'ятайте, що це робиться для вашого ж блага.

Наступного дня Барбовер сказав своїй меншій доньці:
- Гей, Куантик, приготуй-но сніданок цьому молодому чоловікові, йому час братися за роботу.
- Я? - заперечила Куантик. - На те в нас у домі є слуги, батьку мій!
- Ні, ти сама приготуєш йому сніданок. Я так хочу.

І Куантік приготувала сніданок, прикидаючись, ніби робить це проти волі.

Коли Шарль поїв, йому вручили дерев'яну сокиру і веліли до заходу сонця начисто вирубати великий ліс.

З сокирою на плечі принц вирушив до лісу, але коли побачив, яке на нього чекає завдання, сів під деревом і заплакав, твердячи: «Пропав я тепер!»

Опівдні Барбовер наказав Куантік віднести принцу обід. Вона прийшла в ліс і застала Шарля на тому самому місці під деревом: він усе ще сидів і плакав.
- Це так-то ви думаєте довести справу до кінця? - запитала вона.
- До чого й пробувати? - заперечив принц. - Краще б мене вбили відразу, ніж так знущатися наді мною.
- Давайте сокиру, я вам зараз покажу, як треба рубати дерева.

Вона взяла в нього дерев'яну сокиру, вдарила нею по стовбуру найближчого дерева; дерево впало на сусіднє, друге повалилося на третє, третє на четверте, - і години не минуло, як увесь ліс лежав на землі.
- Ось і закінчено сьогоднішній урок, - промовила Куантік. - Покладіться на мене, принц, не треба так легко падати духом.

І вона пішла.
Із заходом сонця Шарль теж повернувся до палацу. Він ішов, насвистуючи, з сокирою на плечі.
- Ну що, урок виконано? - запитав Барбовер, який чекав його на порозі.
- Виконано, - відповідав Шарль спокійно. - Ти вирубав увесь ліс?
- Я вирубав увесь ліс. Жодного дерева не залишилося.
- Ти мене розорив! Такий прекрасний ліс!
- Я зробив тільки те, що ти наказав.
«Що все це означає?» - здивувався про себе Барбовер.

Наступного ранку він привів Шарля до підніжжя високої гори, дав йому дерев'яний заступ і велів до вечора зрити гору дощенту, так, щоб на цьому місці залишилася тільки гладка рівнина.

Залишившись один, принц сів під деревом, розпалив свою люльку і почав палити, поглядаючи на гору і з занепокоєнням запитуючи себе, чи прийде Куантік і сьогодні до нього на допомогу.

Опівдні Куантік знову принесла йому обід.
- Ви думаєте, що таким чином будуєте гору? - запитала вона.
- Але ви ж самі знаєте, - заперечив Шарль, - що мені нізащо цього не зробити, хоч би я трудився ціле століття.

Куантік узяла дерев'яний заступ, вдарила ним по горі й промовила:
- Гора, зникни!
І гора зникла, а на її місці розкинулася гладка широка рівнина.

На заході сонця принц повернувся до замку, безтурботно насвистуючи.
- Урок виконано? - запитав Барбовер.
- Виконано.
- Не може бути!
- Підніміться на вежу замку і подивіться самі, Барбовер зійшов на вежу і з подивом побачив, що гора зникла.

«Що це означає? - подумав він про себе. - Ну, та нічого. Завтра я придумаю для нього завдання, з яким він не впорається так легко».

Шарль повечеряв і пішов нагору, у свою кімнату. Туди потайки прийшла Куантик і сказала йому:
- Досі ми з тобою виплутувалися досить легко. Завтра це буде важче. Але як би там не було, ти мене слухайся в усьому і покладися на мене.

На ранок Барбовер оголосив Шарлю, що він має розшукати і доставити на берег великий якір корабля, на якому плавав ще дід Барбовера. Цей якір ось уже понад сто років лежить на дні моря.

Принц вислуховував тепер усе, що йому наказали, не лякаючись більше так, як раніше. Він вирушив на берег моря і, сівши на скелі, спокійнісінько закурив трубку.

Опівдні знову прийшла Куантік і сказала:
— Тепер ти мусиш відрізати мені голову і кинути її в море. Зроби ямку в піску та збери в неї всю кров, яка випливе з мого тіла. Дивись тільки, не засни. Якщо заснеш, тоді нам з тобою кінець, ніщо не врятує нас. Ось тобі ніж: ріж спокійно, нехай рука твоя не здригнеться.

Шарль взяв ножа, який подала йому Куантік, і, не здригнувшись, перерізав шию дочки чарівника. Голову він кинув у море, а кров із рани зібрав у ямку, яку викопав у піску.
Йому раптом страшенно захотілося спати, і він уже піддався цьому бажанню, але голова Куантік виринула з води. За нею плив якорь.
— Ти мало не заснув, бідолашний друже, — сказала вона. — Швидше забирай мою голову і пристав її до тіла, вона сама приросте.
Шарль підняв голову, посадив на місце, і в ту ж мить перед ним опинилась Куантік, така сама, як і раніше.
— Тепер скоріше підемо додому, — сказала вона, — бо я дуже послабшала від втрати крові. Щастя, що тобі більше нема чого боятися мого батька, нашим випробуванням кінець. Завтра він запропонує тобі вибрати за дружину будь-яку з нас трьох. Ти скажи, що хочеш мене, Куантіку, Тоді сестри закричать: «Ні, батьку, ми не згодні! Ми всі три звернемося до мишей, і нехай нас покладуть у мішок, а принц суне туди руку, і яку він витягне, ту й отримає за дружину». Коли ти сунеш руку в мішок, дві мишки відразу кинуться до тебе. Але ти не витягай жодної з них, бо це будуть мої сестри. Я ж причаюсь на дні мішка, і тобі легко впізнати мене.

Вони повернулися в замок, і Куантік лягла в ліжко. Коли Барбовер побачив, що Шарль і з цього випробування вийшов із честю, він сказав:
— Ну, принце, немає тобі рівного на світі, і я хочу взяти тебе в зяті. У мене три дочки, що ти вибереш?
- Куантік, - відповів Шарль, не замислюючись.
— Ні, не так принц має вибирати! — закричали обидві старші. — Ми всі три звернемося до мишей, і нехай нас покладуть у мішок. Яку принц витягне, та й дістанеться йому за дружину.
— Добре, зробимо так, щоб не було вам прикро, — сказав Барбовер.
І ось трьох принцес поклали у мішок. Шарль сунув у нього руку, і одразу дві мишки кинулися до нього. Але він їх відштовхнув і почав нишпорити на дні мішка, шукаючи третю, яка сиділа тихенько, не рухаючись. Її він витяг і показав Барбоверу:
- Я хочу ось цю!
І мишка вмить перетворилася на прекрасну дівчину. То була Куантік.

Їх одружили, і на честь цього в замку влаштували бенкет на славу.
Вночі, коли наречені ввійшли до себе в спальню, щоб лягти, Куантик навмисне жбурнула свічник на приготовлене для них ложе. Тієї ж миті ложе провалилося в прірву, що розкрилася під ним, упало на колесо, втикане гострими, як бритва, ножами, і розлетілося на дрібні шматочки. Це сестри Куантік, такі ж чарівниці, як вона, приготували нареченим пастку, але вони її щасливо уникли.

Шарль і його дружина вирушили до Парижа в красивій золотій колісниці, яка мчала в повітрі. Пролітаючи над лісом, де жив старий самітник, вони спустилися вниз і провели цілий день. Самітник охрестив молоду чарівницю.
Прибувши до Парижа, вони застали старого короля тяжко хворим, близьким до смерті. Але коли король побачив сина, якого він вважав навіки загиблим, та його красуню дружину, до нього відразу повернулося здоров'я.

І пішли в них пишні свята та бенкети, на яких не було забуто й бідняків, — не те що в наш час!