Як гуляв один розсіяний

- Мамо, я піду гуляти?

- Іди, Джованні. Тільки будь обережний, коли переходиш вулицю.

- Гаразд, мамо. Бувай!

– Ти завжди такий розсіяний…

- Так, мамо. Бувай!

І Джованні весело вибіг з дому. Спочатку він був дуже уважним. Раз у раз зупинявся і обмацував себе:

- Все на місці? Нічого не загубив? - І сам же сміявся.

Він був такий задоволений своєю уважністю, що навіть застрибав від радості, як горобець. А потім задивився на вітрини, на машини, на хмари, і, ясна річ, почалися неприємності.

Якийсь дуже ввічливий синьйор м'яко дорікнув йому:

- Який же ти розсіяний, хлопче! Дивись, адже ти втратив пальці!

- Ой, і правда! Який я розсіяний!

І Джованні почав шукати свої пальці. Але знайшов лише якусь порожню банку. Порожню? Подивимося! А що в ній було в цьому банку раніше? Не завжди ж вона була порожня.

І Джованні вже забув, що йому треба знайти свої пальці. А потім він забув і про банку, бо раптом побачив кульгавого собаку. Він кинувся за нею, але не встиг і до кута добігти, як втратив руку. Втратив і навіть не помітив. Біжить собі далі, як ні в чому не бувало.

Якась добра жінка крикнула йому вслід:

- Джованні, Джованні! Руку загубив! Куди там! Він навіть не почув!

– Ну нічого, – вирішила добра жінка. - Віднесу руку його мамі. - І вона пішла до Джованні додому.

- Синьйоре, ось тут у мене рука вашого сина!

– Ось розгублення! Просто не знаю, що робити з ним! Такий розсіяний! Такий розсіяний, що далі нікуди!

- Так, звісно, тільки всі діти такі.

Через трохи прийшла інша добра жінка:

- Синьйора, я знайшла тут чиюсь ногу. Чи не вашого Джованні вона?

- Ну, звичайно, це його нога! Дізналася по дірявому черевику! Ах, який у мене розсіяний син уродився! Просто не знаю, що робити з ним!

- Так, звичайно, з хлопцями завжди так.

Минуло ще трохи часу, і один за одним у будинок Джованні потягнулися різні люди – якась старенька, розсилальний булочника, вагоновожатий і навіть стара вчителька-пенсіонерка. І всі приносили якийсь шматочок Джованні: хто ногу, хто вухо, хто ніс.

- Ну де ви знайдете ще такого розсіяного хлопця, як мій син! - Вигукнула мати.

- І чого ви дивуєтесь, синьйоро! Усі діти такі!

Нарешті з'явився додому і сам Джованні, стрибаючи на одній нозі, без рук, без вух, але як завжди веселий, живий і жвавий, немов горобець.

І мама тільки головою похитала. Потім привела його до ладу і поцілувала.

- Все на місці, мамо? Нічого не загубив? Бачиш, який я молодець!

- Так Так! Такий молодець, що далі нікуди!