Подарунок Святого Миколая

Високо у небі жило собі Ангелятко. Воно було ще маленьким, і дорослі Ангели не давали йому поважних доручень. Ангелятко знало: якщо воно робитиме добро, то йому буде дозволено стати Ангеликом-хоронителем якоїсь дитини.

От настав грудень, і всі старші Ангели допомагали святому Миколаю готуватися до мандрівки на землю: майстрували іграшки, випікали різні смаколики, а потім пакували подарунки. Маленьке Ангелятко допомагало їм.

Настав морозний вечір. Засурмили золоті сурми, – і з Райських воріт вийшов Святий Миколай. Біля великих саней, завантажених доверху подарунками, він побачив Ангелятка:

– Хочеш зі мною на землю, Ангелятку?

– Хочу… Дуже хочу! – прошепотіло Ангелятко.

– То поїхали!

Цілу ніч Ангелятко допомагало розносити подарунки. А під ранок зазирнуло у вікно хатинки, де жив хлопчик Івасик. Ані його листа, ані малюнка не було в Небесній канцелярії, тому й подарунка для нього теж не було.

Ангелятко знало, що мама хлопчика вже давно лежить у лікарні, а тато приходить з роботи пізно, коли Івасик вже спить. Ангелятко підлетіло до хлопчика і намалювало йому гарний сон, де пахли квіти, співали пташки й лагідно всміхалася мама.

– Коли ти навчилося малювати такі гарні сни? – запитав Ангелятка святий Миколай.

– Мабуть, щойно, – відповіло Ангелятко й зашарілося.

– Що ж, – мовив святий Миколай, – нехай хлопчик лишається під твоєю опікою. Думаю, ти зробило вже достатньо добрих справ, аби стати Ангелом-хоронителем. Нехай це буде для тебе моїм подарунком!

– Це моя найбільша мрія! – Ангелятко не тямило себе від щастя.

Ангелятко схилилося над Івасиковим ліжечком, погладило хлопчика по голівці й поправило ковдру. І раптом на підлогу впав папірець, на якому було написано: “Хочу, аби мені приснилася мама…”

Так у ніч напередодні Дня Святого Миколая здійснилося аж дві заповітні мрії – хлопчика Івасика і Ангелятка.