Фіалка на Північному полюсі (Джанні Родарі)

Одного ранку на Північному полюсі Білий Ведмідь відчув у повітрі якийсь незвичайний запах і сказав про це Великій Ведмедиці (а Мала Ведмедиця - це його донька):
- Хіба знову приїхала якась експедиція?

Але виявилося, справа була не в цьому. Виявилося, ведмежата знайшли фіалку. Вона була зовсім маленька, тремтіла від холоду, але продовжувала випромінювати свій аромат, тому що це було її професією, її покликанням.

- Тату! Мамо! Ідіть сюди! - покликали ведмежата батьків і показали їм свою дивовижну знахідку.

- Я відразу ж сказав, що тут щось не так, - зауважив Білий Ведмідь. - По-моєму, це не риба.
- Я не впевнена в цьому, - відповіла Велика Ведмедиця, - але це навіть не птах.
- Ти теж маєш рацію, - сказав Ведмідь, спочатку добряче подумавши.

Надвечір усім Північним полюсом рознеслася новина: у неозорій крижаній пустелі з'явилася маленька дивна ароматна істота лілового кольору. Вона трималася тільки на одній-єдиній ніжці й не рухалася з місця.

Подивитися на фіалку зібралися моржі й тюлені, прибули олені з Сибіру, мускусні бики - з Америки, а із зовсім далеких країв прибігли білі лисиці, вовки, прилетіли морські сороки.

Усі захоплювалися незнайомою квіткою, її тріпотливим стеблом, усі із задоволенням вдихали її аромат. І що найдивніше: чудесного запаху вистачало на всіх - і для тих, хто все підходив і підходив. Його було стільки ж, скільки раніше.
- Раз вона виділяє стільки аромату, - сказав один морж, - значить, у неї під льодом має бути цілий запас його.
- Я ж одразу сказав, тут щось криється! - вигукнув Білий Ведмідь.

Він сказав не зовсім так, але цього ніхто не пам'ятав.

Чайка, яку послали на південь довідатися що-небудь про дивне явище, повернулася і розповіла, що маленька ароматна істота зветься фіалкою і що в деяких країнах ростуть мільйони таких фіалок.

- Ну, в цьому немає нічого нового для мене! - зауважив морж. - Питання в іншому - як вона потрапила сюди? Я скажу вам усе, що думаю з цього приводу: я просто не знаю, яку рибу хапати!
- Я не зрозумів. Що він хотів сказати? - запитав Білий Ведмідь у своєї дружини.
- Він хотів сказати, що не знає, яку рибу хапати. Іншими словами - він у повному подиві.
- Ось! - вигукнув Білий Ведмідь. - Це якраз те, що і я думаю з цього приводу!

Тієї ночі над Північним полюсом стояв страшний гуркіт. Вічні льоди тремтіли і, як скло, розколювалися на шматки. Фіалка виділяла стільки чудового аромату і такого сильного, ніби вона вирішила відразу, за один день, розтопити всю цю величезну крижану пустелю, щоб перетворити її на тепле блакитне море або на зелений оксамитовий луг. Бідолаха так потрудилася, що сили її вичерпалися. До світанку вона зів'яла, голівка її поникла, вона втратила свій колір, а разом з ним і життя.

Якщо перекласти на нашу мову те, що подумала вона в останню хвилину, це прозвучало б приблизно так: «Ось я вмираю... Але це неважливо. Важливо, що хтось почав боротьбу... І в один прекрасний день тут розпустяться мільйони фіалок. Льоди розтануть, і тут з'являться острови, вкриті луками і квітами, і по них бігатимуть діти...»