Сім воронів

Було в одного чоловіка семеро синів і жодної доньки, а йому дуже хотілося її мати. Ось, нарешті, дружина подала йому добру надію, що буде в них дитя; і народилася в них дівчинка. Радість була велика; але дитина виявилася кволою і маленькою, так що довелося його хрестити раніше терміну.

Послав батько одного з хлопчиків до джерела принести якнайшвидше води для хрещення; шестеро решти побігли за ним — кожному з них хотілося першому набрати води, — ось і впав глечик у колодязь. І вони стояли і не знали, що їм тепер робити, і ніхто не наважувався повернутись додому. Батько чекав на них, чекав, а вони всі не поверталися, втратив він, нарешті, терпець і каже:

— Мабуть, бридкі хлопчаки знову загралися, а про справу забули. — І він побоювався, що дівчинка помре нехрещеною, і з досади крикнув:

— А щоб вас усіх у воронів обернуло!

Тільки-но вимовив він ці слова, раптом чує над головою шум крил. Глянув він угору, бачить — кружляють над ним семеро чорних, як смоль воронів.

І не могли батько з матір'ю зняти свого закляття, і як вони не журилися про втрату своїх сімох синів, але все-таки помалу втішилися, дивлячись на свою улюблену дочку. Вона незабаром підросла, зміцніла і з кожним днем ставала все красивішою та красивішою.

Довгий час вона не знала, що були в неї брати, батько й мати уникали говорити про це. Але одного разу вона випадково від людей почула, як ті казали, що дівчинка справді гарна, та винна в нещастя своїх сімох братів.

Почувши про це, вона дуже засмутилася, підійшла до батька-матері і почала у них питати, чи були в неї брати, і куди вони зникли. І ось, правди не приховаєш, їм довелося їй пояснити, що це сталося з волі згори і народження її було лише ненавмисною причиною. Стала дівчинка щодня себе дорікати і міцно замислилася, як їй визволити своїх братів.

І не було їй спокою до тих пір, поки не зібралася вона потай у далеку дорогу-дорогу, щоб відшукати своїх братів і звільнити їх будь-що-будь. Взяла вона з собою в дорогу на згадку про батька-матері одне колечко, хлібець — на випадок, якщо зголодніє, і лавку, щоб можна було відпочити, якщо втомиться.

І пішла вона далеко-далеко, на край світу. Ось підійшла вона до сонця, але було воно таке спекотне, таке страшне, і воно пожирало маленьких дітей. Кинулася вона швидше від сонця до місяця, але він був такий холодний, похмурий і злий, і як побачив він дівчинку, сказав їй:

— Чую, чую м'ясо людське.

Вона втекла від нього та прийшла до зірок. Вони були ласкаві й добрі, і сиділа кожна із зірок на особливій лавці. Піднялася ранкова зірка, дала їй милицю і сказала:

— Якщо не буде з тобою цієї милиці — не розімкнути тобі Скляної гори, де ув'язнені твої брати.

Взяла дівчинка милицю, загорнула її гарненько в хустку і пішла. Ішла вона довго-довго, доки не прийшла до Скляної гори. Ворота були зачинені; хотіла вона дістати милицю, розгорнула хустку, дивись — а вона порожня, втратила вона подарунок добрих зірок.

Що тут робити? Їй так хотілося врятувати своїх братів, а ключа від Скляної гори не було. Взяла тоді добра сестриця ніж, відрізала собі мізинець, сунула його у ворота і легко їх відчинила. Входить вона, а назустріч їй карлик, і каже їй:

— Дівчинко, що ти тут шукаєш?

— Шукаю я своїх братів, сімох воронів.

А карлик їй каже:

— Воронів нема вдома. Якщо хочеш їх почекати, доки вони повернуться, то входь.

Потім карлик приніс воронам їжу на семи тарілочках; покуштувала сестриця з кожної тарілочки по крихті і випила з кожного кубочка по ковточку, а в останній кубочок опустила колечко, взяте з собою в дорогу.

Раптом чує в повітрі шум крил і свист. І каже їй карлик:

— Це летять додому ворони.

Ось прилетіли вони, їсти-пити захотіли, почали шукати свої тарілочки та кубочки. А ворон за вороном і каже:

— Хто це їв із моєї тарілочки? Хто пив із мого кубочка? Ніяк людські вуста?

Допив сьомий ворон до дна кубок, тут і викотилося колечко. Подивився він на нього і дізнався, що то кільце батька-матері, і каже:

— Дай Боже, щоб наша сестриця тут опинилася, тоді ми будемо розчаровані.

А дівчинка стояла одразу за дверима; вона почула їхнє бажання і ввійшла до них, — і ось обернулися ворони знову в людей. І цілувалися вони, милувалися і весело додому разом вернулися.