Принцеса з апельсина

Жив-був у світі принц, гарний двадцятирічний юнак. І захотілося йому одружитися. Став король запрошувати до двору різних принцес, одна красивіша за іншу. Але ніхто з них не сподобався юнакові.

- Ця, тату? Та хіба ви не бачите, яке у неї волосся! Все одно що вуса біля кукурудзяного качана! Ця? Чорна, як казанок для полентів. А в цієї ніс картоплею.

Словом, жодна йому не догодила, і бідолахи принцеси, роздратовані і скривджені, зі сльозами поїхали додому.

- Все ж, сину мій, треба тобі з кимось одружитися, дітей завести...

- Звісно, батько. Набридло мені жити поодинці. Але ж не можна одружитися з першою зустрічною, як думаєте?

- То що тепер робити?

- Дайте мені грошей та доброго коня, поїду я світом шукати собі наречену. Дивишся і знайду. А коли ніхто не сподобається, навік бобилем залишусь.

Сказав - і вирушив у дорогу. З'їздив край з кінця в кінець, та все марно.

Ось їде він одного разу глухим лісом, бачить, у заростях ожини стара жінка притулилася - жалюгідна та висохла, вся в лахмітті, від холоду тремтить. Принц був добрий душею, як добрий наш італійський хліб. Зстрибнув він з коня і питає стареньку:

- Не холодно тобі, бабусю, в такому старому одязі?

- Так холодно, так холодно, що й сказати не можу!

- Ось, візьми. - І принц простяг старенькій свій чудовий плащ, весь перлами та алмазами розшитий. А потім і каже: - Прийми і цей гаманець із грошима.

- Дякую, добра людина. Скажи, куди прямуєш? - мовила старенька.

Розповів принц, що шукає-шукає, та ніяк не знайде собі наречену, доведеться йому, мабуть, повертатися додому ні з чим.

- Ого, знаю я одну красуню, звуть її принцесою з Апельсина. Бачив би ти її! Личко смагляве, рум'яне, очі темні! А губи червоні! Красуня!

- Скажи скоріше, добра жінка, де знайти цю принцесу! Здається мені, я вже покохав її.

- То слухай. Їдь прямо по цій дорозі, поки не дістанешся до глухого гущавини, там стара хатка стоїть. Як увійдеш - сам зрозумієш, що треба робити. Але спочатку з'їзд у місто і купи різного жіночого одягу. Вона тобі стане в нагоді. Не забудь про гребені та шпильки. Щасливого шляху, синку!

Поскакав принц у місто, одяг купував - грошей не шкодував і помчав у ліс, до халупи.

Тук-тук-тук!

- Заходьте.

Увійшов принц у хату. Кухня вся чорна-чорна від сажі, в одному кутку трухлява шафа стоїть, в іншому - старенька бабуся біля вогнища сидить, палицею золу ворушить.

- Що тобі треба в моєму домі? - Запитує.

- Та ось вирішив заглянути на вогник, привіз тобі всякого одягу, - відповідає юнак.

– Що за молодець! - зраділа бабуся.

Накинув принц їй на плечі гарну шаль, допоміг вмитися, підібрати волосся шпильками і навіть вдягнути у вуха сережки. Вмить перетворилася старенька. Видна, статна, як є королева!

- Ох, дякую, таке спасибі тобі! Чого ж ти бажаєш за все, що для мене зробив?

- Нічого не хочу. Скажи тільки де мені знайти прекрасну принцесу з Апельсина?

- Ах, ось чого ти хочеш...

Встала старенька на ноги, дошкандибала до шафки і вийняла звідти три апельсини.

– Слухай мене уважно. Візьми ці апельсини і по одному очисти від шкірки. Тут твоя наречена з'явиться. Та дивись: очищай їх обов'язково біля струмка.

Подякував принцу стару жінку, взяв апельсини і поїхав.

Їде-їде, і так йому захотілося розколупати хоч один апельсинчик! Став він шукати поблизу якийсь струмок, та ніде не знайшов. А в нього вже й терпіння не стало... "Шкода, звичайно, що немає тут ніякої води поблизу, - подумав він. - Дуже мені хочеться подивитися, якою є дівчина". І почав здирати шкірку з плоду.

Ось здалася одна дівоча рука, потім друга. І, скинувши апельсинову шкірку, стала перед принцом прекрасна дівчина.

- Скоріше дай мені випити води! – просить вона.

Розгубився принц, стоїть озирається, нема ніде ні краплі води!

- Вибач, немає в мене води!

- На жаль, я маю померти. - І з цими словами дівчина зникла.

Прикро було принцові прогаяти таку красуню, та робити нічого, поїхав він далі. Тримає в руках другий апельсин, проклята цікавість його так і розбирає. Не втримався юнак, очистив апельсин, постала перед ним дівчина ще прекрасніша, ніж перша.

- Скоріше подай води напитися, - просить вона.

- Та немає в мене води...

- На жаль, я маю померти. - І з цими словами дівчина зникла.

- Ну, тепер я нізащо не доторкнуся до апельсина, поки не знайду джерела, - сказав собі принц.

І ось нарешті дістався він до джерела. Радісний, зіскочив з коня і почав потихеньку знімати шкірку з третього апельсина. З'явилася йому третя дівчина – прекрасна як сонце та з очима як синє небо. Просить красуня юнака:

- Принце, дай мені швидше води!

Кинувся юнак до джерела, набрав у жмені ключової води і дав дівчині напитися.

- Дякую, - сказала вона і поцілувала юнака.

Зрозумів принц: вона і є його суджена. Щасливий і веселий, посадив юнак наречену на коня і повіз із собою. Надвечір дісталися вони до заїжджого будинку біля Риму і заночували. Вранці принц каже красуні з Апельсина:

- Хочу я купити тобі найпрекрасніші вбрання, а ти жди мене тут.

Поцілував він красуню, вийшов надвір і просить господиню:

- Дивись бережи мою наречену, щоб до мого повернення ніхто їй зла не завдав. Я швидко повернуся.

Кинув їй гаманець із грошима і помчав у місто.

А господиня була злою чаклункою. Тільки принц поїхав, відкликала вона в куточок свою доньку, потворну, як страховисько, і шепоче їй:

- Та хіба це діло, щоб не ти вийшла заміж за такого красеня! Хочеш бути його дружиною?

- Звісно, хочу.

- Гаразд. Покладись на мене.

Піднялася чаклунка до кімнати принцеси з Апельсина і каже:

- Принц просив, щоб я тебе зачесала.

- Дякую, але я завжди сама зачісуюсь.

- Як же ти справляєшся з такими косами до п'ят?

- Та справляюся, - посміхнулася дівчина.

- Давай таки я тебе причешу.

Гаразд, погодилася дівчина. Почала зла чаклунка розчісувати їй волосся. А як розчесала, застромила принцесі шпильки прямо в голову. Не прості шпильки, зачаровані. Перетворилася тут дівчина на ластівку, спалахнула пташка, покружляла по кімнаті і порхала у вікно.

- Скоріше йди сюди, - крикнула чаклунка дочки. - Сиди в кімнаті, чекай на принца.

Опівдні повернувся хлопець додому. Збіг сходами, влетів у кімнату, побачив чаклунову дочку і злякався:

- А де ж моя наречена?

– Я це і є. Тільки висохла від туги, тебе чекаючи, - відповідає чаклунська дочка. І давай зітхати та плакати.

Ніяк не вірить принц, що перед ним наречена. "Не в тузі тут справа, - думає. - У цієї потвори зле серце". Але слова свого він порушити не міг і сказав ошуканці:

- Що ж, їдемо до палацу, нас там чекають.

Поїхали вони до Риму. Король з королевою на радощах, що син нарешті вирішив одружитися, до ладу не розгледіли, як зла і погана майбутня невістка. Того ж дня призначили весілля та влаштували велике свято. Обід приготували на славу. І морозиво на столі, і горішки, і всілякі солодощі. На королівській кухні посуду багато!

Кухар на кухні страви готує, королівських гостей частувати поспішає. Раптом чує, чийсь тоненький голосок співає:

Кухар, кухар у плити,

Заклинання слухай ти:

Щоб печеня підгоріла,

Щоби відьма не поїла!

Остовбів кухар. Озирнувся - немає нікого, тільки ластівка сидить на підвіконні. Витяг він спекотне з духовки – а воно все згоріло.

Приготував він нашвидкуруч іншу страву, поставив смажитися, а голос знову співає:

Кухар, кухар у плити,

Заклинання слухай ти:

Щоб печеня підгоріла,

Щоби відьма не поїла!

Обернувся кухар до вікна, а там знову ластівка сидить і на нього пильно дивиться. І знову печеня у вугілля перетворилася.

Злякався кухар, кинув усі каструльки та сковорідки, побіг до принца та розповів йому, що робиться на кухні.

- Та тобі не наснилося? - здивувався юнак.

- Яке там, принце, чиста правда!

- Ану ходімо, подивимося.

Чаклунська дочка відчула недобре і шепоче принцу:

- Куди ж ти? Кидаєш наречену у день весілля? Залишся зі мною!

Але принц її слухати не став – на кухню пішов.

Втретє поставив кухар смажитися шматок м'яса. Коли страва була майже готова, голосок заспівав ту ж пісеньку. І знову м'ясо дочорна підгоріло. А на вікні - знову ластівка сидить...

- Я хочу зловити її, - каже принц.

- Не чіпай ластівку, адже це відьма! - кричить наречена; миттю примчала вона на кухню за принцом.

Підійшов юнак до вікна, і сама ластівка далася йому в руки. Став він гладити пташку і намацав щось тверде у неї в голівці. Витяг одну шпильку - з'явилась одна дівоча рука, витяг іншу - інша рука, витяг третю шпильку - постала перед ним красуня з Апельсина. Кинулася вона в обійми юнакові, і розповіла все, як було.

- Ах ти, обманщице! - крикнув принц чаклуновій дочці.

Схопили чаклунку, міцно зв'язали і кинули до в'язниці. А принц із принцесою одружилися і влаштували такий весільний бенкет, що в словах не описати.

Ну, а я заліз під стіл

І там кісточку знайшов.

Мене по носу штурхали -

В очах іскри заблищали.

Але хоч я не пообідав,

Все ж вам казочку розповів.