Нічні танцюристи

Жила колись у чудовому замку багата знатна жінка. Були в неї рідна дочка та падчерка. Дочку звали Кахо; вона була потворна, неохайна і злої вдачі. А падчерка, на ім'я Жанна, була прекрасна собою, привітна, добра і розважлива.

Жінка любила тільки рідну дочку і дарувала їй усе, чого б та не побажала: ошатні сукні, коштовності, а падчерку ненавиділа, одягала її у лахміття і обходилася з нею як зі служницею.

У лісі неподалік замку стояла старовинна каплиця, куди, за переказами, щоночі приходив священик, який помер багато років тому; він намагався відслужити месу, але це йому не вдавалося, тому що не було причетника.

Стверджували також, що опівночі у каплиці світиться вогник і що там живуть привиди.

Щоб потрапити до каплиці, треба було пройти перехрестя, де, казали люди, нічні танцюристи влаштовували свої ігри та забави. Після заходу сонця всі намагалися триматися подалі від цих місць.

Зла мачуха все думала і гадала, як їй позбутися Жанни, бо тоді спадщина її чоловіка дісталася б не Жанні, а Като.

Якось, у недільний вечір у грудні, мачуха засиділася біля вогнища, слухаючи, як її слуги співали старовинні дідівські пісні та розповідали казки, одна одною чудесніша. Коли настав час спільно прочитати вечірню молитву, вона закричала:

— Ах, я забула у каплиці свій молитовник. Жанно, скоріше сходи за ним!

— Добре, матінко, — відповіла бідолаха.

Але їй було страшно, і вона сказала одній із служниць:

— Ходімо зі мною, Маргарита.

— Ні, ні, ти підеш сама, — сказала мачуха. — Чи не боїшся ти? У твої роки? Іди!

Жанні довелося скоритися. Собака її Фідель, що всюди її супроводжувала, побігла за нею. Але Като погналася за собакою, дала їй стусан і замкнула двері, щоб Фідель не зміг вийти.

Фідель вискочив у вікно, розбивши скло, і наздогнав свою господиню. Жанна трохи підбадьорилася, побачивши собаку, погладила її і веліла не відставати.

Була чудова місячна ніч. Дійшовши до перехрестя, дівчина побачила сімох крихітних чоловічків у великих капелюхах — сімох карликів, які танцювали, тримаючись за руки і співаючи. Вона зупинилася, не наважуючись продовжувати шлях. Один із танцюристів відійшов убік, інші ж підбігли до неї і захопили її у свій хоровод, вигукуючи:

— Танцювати з нами, красуне, танцювати, танцювати з нами!

— Охоче, пані мої, — чемно сказала Жанна, — якщо це вам приємно.

І вона закружляла у хороводі. Пісні та танці тривали, карлики намагалися ще більше, ніж раніше.

Раптом карлик, який тримав Жанну за праву руку, вигукнув:

— Ах, яка мила, чарівна дівчина!

— Нехай вона стане ще вдвічі милішою і чарівнішою, — відповів той, який тримав її за ліву руку.

— Ах, яка розумна дівчина! - сказав третій.

— Нехай вона стане ще вдвічі розумнішою! - побажав четвертий.

— Ах, яка чудова дівчина! - сказав п'ятий.

— Нехай вона стане ще вдвічі прекрасніша! - сказав шостий.

— Чудова, як зірки на небі! — додав сьомий той, що не танцював з іншими.

Потім карлики один за одним, знов-таки за винятком сьомого, поцілували дівчину і зникли.

Дійшовши до каплиці, Жанна там не побачила і не почула нічого страшного чи незвичайного. Молитовник мачухи лежав на лаві, вона взяла його і віднесла додому.

Якщо Жанна і раніше була гарною собою, то тепер вона стала ще прекраснішою. Її краса заблищала яскравим світлом і, немов травневе сонце, осяяла дорогу, якою дівчина йшла.

— Ось ваш молитовник, матінко, — сказала вона, подаючи його мачусі.

Та дивилася на дівчину, онімівши від подиву, роззявивши рот, витріщивши очі, настільки краса падчериці засліпила її. Коли вона нарешті спромоглася заговорити, вона; спитала:

— Що сталося з тобою? Чому ти так змінилася?

— Нічого не сталося, матінко, — відповіла Жанна. Вона не знала, що стала такою красунею.

— Чи не зустрілися тобі біля перехрестя нічні танцюристи?

— Так, матінко, я їх зустріла і навіть танцювала з ними.

— І вони не завдали тобі зла?

— Ні, вони навіть були дуже люб'язні зі мною.

— Справді? А що ти бачила у каплиці?

— Я не помітила там нічого незвичайного, матінко.

— Справді? Що ж, лягай спати!

Мачуха ніч безперервно міркувала про те, що трапилося з Жанною.

— Мабуть, це нічні танцюристи так змінили її, — твердила вона собі. — Завтра вдень я під час прогулянки зайду до каплиці і знову залишу там молитовник, а надвечір пошлю за ним свою доньку. Подивимося, що з цього вийде.

На другий день вона сказала дочці, що та буде такою ж прекрасною, як Жанна, навіть ще прекраснішою, якщо теж сходить уночі в стару каплицю за молитовником матері.

Като не дуже хотілося йти — вона була боягузлива. Але зрештою вона все ж таки погодилася, втішивши те, що стане такою ж прекрасною, як Жанна, або навіть ще прекраснішою.

Коли годинник пробив одинадцять, мати сказала дочці:

— Час іти, дитино! Іди і не бійся, нічого поганого з тобою не станеться.

Като сильно боялась, але їй до смерті хотілося стати гарною.

— Фідель, ходімо зі мною,— сказала вона і стала кликати собаку сестри. Та побігла до Жанни. Като дала їй стусан і сказала:

— Гаразд, бридкий собака! Обійдусь і без тебе! — І вона вирушила в дорогу.

Дійшовши до перехрестя, вона побачила карликів, що з піснями кружляли у танці. Като зупинилася і стала на них дивитися, а вони підійшли до неї і спитали:

— Чи не потанцюєте з нами, пані?

— Ех ви, кінський послід! - відповіла Като. — Стану я танцювати з такими брудними тварюками! Тьху!

— Ах, яка потворна дівчина! — сказав один із карликів.

— Нехай вона стане ще вдвічі потворнішою, — сказав другий.

— Ах, яка дурна дівчина! - сказав третій.

— Нехай вона стане ще вдвічі дурнішою! - побажав четвертий.

— Ах, яка зла дівчина! - сказав п'ятий.

— Нехай вона стане ще вдвічі злішою! - сказав шостий.

— І нехай при кожному слові, яке скаже, виригає послід, — додав сьомий.

І вони зникли.

Красуня Като пішла додому, не побувавши у каплиці. Побачивши дочку, мати закричала:

— Господи боже! Що з тобою сталося, бідна моя доню? Ти не принесла мій молитовник?

— Ясна річ, ні! Сходіть самі, якщо треба! І вона виригнула купу кінського посліду,

— Що це означає? Хіба тобі не зустрілися нічні танцюристи?

- Як же! Я їх бачила, цих мерзенних тварин! І вона знову виригнула купу кінського посліду.

Від неї йшов сморід, обличчям вона стала схожа на отруйну жабу, яка ось-ось лусне. Като й раніше була дурна, а зараз вона ще подурнішала і на додачу стала злісною як скажений собака.

Мати замкнула її в кімнату, де ніхто не міг її бачити, і поклялася, що помститься за неї Жанні.

Незабаром чутка про красу і розумність Жанни поширилася по всій країні, і з усіх кінців світу почали стікатися багаті і знатні люди, які хотіли подивитися на неї і взяти за дружину. Проте мачуха всім їм відмовляла.

Якось з'явився молодий принц. Краса і добра вдача дівчини так полонили його, що він тут же попросив її руки. Але лиходійка-мачуха задумала зіграти з ним штуку на свій лад і вирішила підмінити падчерку своєю рідною дочкою. Вона сказала принцу, що мати його зятем — велика честь, що і вона, і дівчина з радістю приймають його пропозицію.

Негайно відсвяткували заручини, і було призначено день весілля. Принц прислав нареченій кільця, смарагди, золоті та срібні прикраси.

Коли день весілля настав, принц з'явився з численним почетом знатних дам і панів.

Мачуха обвісила свою Като подарованими принцом коштовностями, а бідну Жанну замкнула на ключ у велику скриню, щоб ніхто її не бачив.

Молодий принц прибув до розкішної роззолоченої карети.

Зібравшись їхати до церкви, лиходійка загорнула доньку покривалом і сіла з нею в карету. Коли дверцята карети зачинилися, всі троє опинилися в темряві. Під приводом, що наречена дуже схвильована, принцу суворо наказали не розмовляти з нею, доки скінчиться вінчання.

Карета рушила. Собака Фідель біг за нею слідом. Він так і заливався: Гав! Гав! Гав!» — що мало означати: «Не вона! Не вона! Не та! Не та!»

— Чому вона весь час гавкає? - спитав принц.

— Так, дурниці, — відповіла Катова мати. — Не звертайте уваги на цю мерзенного цуцика. Йому теж хотілося б влізти в карету, але він всіх нас зневажає.

Коли вони перетинали сусідній із замком ліс, на карету сіла пташка і сказала пташиною мовою:

— На жаль! На жаль! Жаннет, наречена,

Кому в палаці царському місце,

Залишилася вдома, в скрині,

Підкорена сумній долі.

А та, що зліша за всіх звірів,

Кого б треба гнати скоріше,

Та вважає себе в честі, на троні.

Ах, принце! Чи не їй ходити в короні!

— Що співає ця пташка? — здивовано спитав принц.

— Нічого, зять мій, - відповіла мати Като, - не варто звертати уваги.

— О, видно, тут твориться щось незвичайне! Я хочу дізнатися, в чому тут річ!

Пташка знову заспівала. Тоді принц звелів кучерові зупинити коней і вийшов із карети. Він відчинив дверцята і підняв покривало нареченої. Побачивши, з яким потворним чудовиськом йому належало повінчатися, він закричав від жаху і сказав:

— О, мерзенні худоби! Змії та жаби! Вилазьте, та якнайживіше, і щоб я ніколи більше вас не бачив!

І негайно помчав назад разом зі своєю свитою, залишивши «красуню» Като та її матір посеред дороги.

Повернувшись до замку, принц почав ходити по всіх кімнатах, кричачи:

— Жанно, люба моя, де ви?

— Тут! — обізвалась Жанна з скрині.

Принц схопив сокиру, зламав скриню і витяг звідти Жанну. Потім він посадив її, не давши їй переодягнутися, у свій роззолочений екіпаж, повіз до церкви і повінчався з нею, на диво всього світу. А собака Фідель, що ніколи не покидав свою господиню, слідував за нею до самого вівтаря.

По дорозі назад весільний кортеж обігнав Като та її матір, які йшли по бруду і плакали від злості.

Потім були влаштовані пишні свята і багаті бенкети. Подружжя зажило щасливо, і у них було багато дітей.