Дурень Ганс

Була в одному селі стара садиба, а у старого, власника її, було два сини, та такі розумні, що й наполовину було б добре. Вони збиралися посвататися до королівни; це було можна, - вона сама оголосила, що вибере собі в чоловіки людину, яка найкраще зуміє постояти за себе в розмові.

Обидва брати готувалися до випробування цілий тиждень, - більше часу у них не було, та й того було достатньо: знання ж у них були, а це найважливіше.

Один знав напам'ять увесь латинський словник та місцеву газету за три роки - однаково добре міг переказувати і з початку, і з кінця. Інший ґрунтовно вивчив усі цехові правила та все, що повинен знати цеховий старшина; значить, йому нічого не варто було міркувати і про державні справи, - думав він. Крім того, він умів вишивати підтяжки - ось який був майстер!

- Я вже здобуду королівську дочку! - говорили і той, і другий.

І ось батько дав кожному по чудовому коневі: тому, що знав напам'ять словник і газети, вороного, а тому, що мав державний розум і вишивав підтяжки, білого.

Потім брати змастили собі куточки рота риб'ячим жиром, щоб рота швидше і легше відкривався, і зібралися в дорогу. Усі слуги висипали надвір подивитись, як молоді пани сядуть на коней. Раптом є третій брат, - всього їх було троє, та третього ніхто й не рахував: далеко йому було до своїх вчених братів, і звали його просто Дурень Ганс.

- Куди це ви так розрядились? - спитав він.

- Їдемо до двору «вимовити» собі королівну! Ти не чув хіба, що барабанили по всій країні?

І йому розповіли, в чому річ.

- Еге! Тож і я з вами! - сказав Дурень Ганс.

Але брати тільки засміялися та поїхали.

- Батьку, дай мені коня! - закричав Дурень Ганс. - Мене пристрасть забрала полювання одружитися! Візьме королівна мене - гаразд, а не візьме - я сам її візьму!

- Пустомеля! - сказав батько. - Не дам тобі коня. Ти й казати не вмієш! Ось брати твої – ті молодці!

- Коли не даєш коня, я візьму козла! Він мій власний та чудово довезе мене! - І Дурень Ганс вмостився на козла верхи, всадив йому в боки п'яти і подався по дорозі. Ех ти, ну як помчав!

- Знай наших! - закричав він і заспівав на все горло.

А брати їхали потихеньку, мовчки; їм треба було добре обміркувати всі червоні слівці, які вони збиралися підпустити в розмові з королівною, - тут треба було тримати вухо гостро.

- Го-го! - закричав Дурень Ганс. - От і я! Погляньте, що я знайшов на дорозі!

І він показав дохлу ворону.

- Дурень! - сказали ті. - Куди ти її тягнеш?

- У подарунок королівні!

- Ось ось! - сказали вони, розреготалися і поїхали вперед.

- Го-го! От і я! Погляньте, що я ще знайшов! Такі штуки не щодня валяються на дорозі! Брати знову повернулися подивитися.

- Чурбан! - сказали вони. - Адже це старий дерев'яний черевик, та ще й без верху! І його ти теж подаруєш королівні?

- І його подарую! - відповів Дурень Ганс.

Брати засміялися і поїхали від нього вперед.

- Го-го! От і я! - знову закричав Дурень Ганс. - Ні, що далі, то більше! Го-го!

- Ану, що ти ще там знайшов? - спитали брати.

- А ні, не скажу! Ось зрадіє королівна!

- Тьху! - плюнули брати. - Та це бруд з канави!

- І ще яка! - відповів Дурень Ганс. - Найперший сорт, у руках не втримаєш, то й тече!

І він набив собі брудом повну кишеню.

А брати рушили від нього стрибати і випередили його на цілу годину. Біля міської брами вони запаслися, як і всі наречені, черговими квитками і стали в ряд. У кожному ряді було по шість чоловік, і ставили їх так близько один до одного, що їм і ворухнутися не можна було. І добре, що так, бо вони розпороли б один одному спини за те, що один стояв попереду іншого.

Решта жителів країни зібралися біля палацу. Багато хто заглядав у самі вікна, - цікаво було подивитися, як королівна приймає наречених. Наречені входили в залу один за одним, і як хто ввійде, так язик у нього зараз і забереться!

- Не підходить! - казала королівна. - Он його!

Увійшов старший брат, який знав напам'ять увесь словник. Але, постоявши в рядах, він забув рішуче все, а тут ще підлога скрипить, стеля дзеркальна, так що бачиш самого себе вгору ногами, біля кожного вікна по три переписувачі, та ще один радник, і все записують кожне слово розмови, щоб тиснути зараз а в газету та продавати на розі по два скілінги - просто жах. До того ж грубку так натопили, що вона розжарилася до червоного.

- Яка спека тут! - нарешті сказав наречений.

- Так, батькові сьогодні надумалося смажити півників! - сказала королівна.

Наречений і рота роззяв, такої розмови він не чекав і не знайшовся, що відповісти, а відповісти йому хотілося якось веселіше.

- Е-е! - промовив він.

- Не підходить! - сказала королівна. - Он!

Довелося йому забратися геть. За ним прийшов до королівни інший брат.

- Страшно тут жарко! - почав він.

- Так, ми смажимо сьогодні півників! - відповіла королівна.

- Як, що, ка..? - пробурмотів він, і всі переписувачі написали: «як, що, як?».

- Не підходить! - сказала королівна. - Он!

Тут з'явився Дурень Ганс. Він в'їхав на цапа прямо в залу.

- Отак жарища! - сказав він.

- Так, я смажу півників! - відповіла королівна.

- Ось удача! - сказав Дурень Ганс. - То й мені можна буде засмажити мою ворону?

- Можна, можливо! - сказала королівна. - А ти маєш у чому смажити? Я не маю ні каструлі, ні сковорідки!

- У мене знайдеться! - сказав Дурень Ганс. - Ось посудинка, та ще й з ручкою!

І він витяг з кишені старий дерев'яний черевик і поклав у нього ворону.

- Та це цілий обід! - сказала королівна. - Але де нам взяти підливу?

- А в мене в кишені! - відповів Дурень Ганс. - У мене її стільки, що нікуди подіти, хоч кидай! І він зачерпнув з кишені жменю бруду.

- Оце я люблю! - сказала королівна. - Ти швидкий на відповіді, за словом у кишеню не лазиш, я тебе й візьму в чоловіки! Але чи знаєш ти, що кожне наше слово записується і завтра потрапить до газет? Бачиш, біля кожного вікна стоять три переписувачі, та ще один радник? А радник гірший за всіх - нічого не розуміє!

Це все вона наговорила, щоб злякати Ганса. А переписувачі заржали і посадили на підлогу ляпки.

- Бач, які панове! - сказав Дурень Ганс. - Ось я зараз пригощу його!

І він, не довго думаючи, вивернув кишеню і заліпив раднику все обличчя брудом.

- Ось це спритно! - сказала королівна. - Я цього не зуміла б зробити, але тепер вивчуся!

Так і став Дурень Ганс королем, одружився, одягнув корону і сів на трон.

Ми дізналися все це з газети, яку видає муніципальна рада, а на неї не слід покладатися.