Донька пекаря

Чи знаєте ви, чому так сердито кричить ночами сова: “Уух, уух!”? Якщо ні, то слухайте.

Колись за давніх часів в Англії водилося безліч усякої нечисті – ельфи, паки, велетні, брауні й таке інше. І, звісно, феї, які були всесильні й всемогутні. Вони часто прибирали подобу людей і вивідували людські таємниці. Феї карали людей за погані вчинки і нагороджували за добрі.

Якось надвечір одна така всевладна фея прийшла в село, що у графстві Харфордшир, під виглядом старої жебрачки і постукала у двері пекаревого будинку. Двері виявилися незамкненими, і фея увійшла до крамниці.

Там було темно, пахло свіжоспеченим хлібом, а в глибині палахкотіла жаром величезна піч. Поряд з нею на великому низькому столі горою лежали свіжі рум’яні паляниці.

Фея замилувалася дівчиною, дивлячись, як спритно вона виймала з розжареної печі готові з апетитною шкуринкою буханці й клала на черінь нові хлібини. А потім пальчиками вистукувала по випечених паляницях, перевіряючи, чи ж добре вони пропеклися, а вже опісля викладала їх на низький стіл.

– Подайте скибочку хліба бідній жінці! – попросила тремтячим голосом фея, перевдягнена старою жебрачкою.

Донька пекаря і далі поралась біля своїх паляниць, лише на якусь мить кинувши погляд на стару. Через якийсь час, не мовивши до старої доброго слова, дівчина відірвала шматочок сирого тіста й кинула їй.

– Але у мене в хатині немає вогню, щоб спекти його, – мовила старенька, піднявши з долу шматочок

тіста. – Дозволь мені покласти його у піч поряд із твоїми хлібинами.

Донька пекаря була надто гордою, щоб відповідати якійсь жебрачці. Все ж, коли настав час садовити до печі хліб, вона дозволила бабусі покласти на дерев’яну лопату і її шматочок тіста.

Коли ж хліб підрум’янився і дівчина витягла його з печі, то побачила, що з маленького шматочка тіста виросла і спеклася найбільша і найрум’яніша хлібина. Жебрачка простягла до неї руку, але дівчина відштовхнула її.

– Геть звідси, задрипана жебрачко! – крикнула вона. – Це не твій хліб!

І хоч як бабуся просила, дівчина ні за що не хотіла віддати паляницю, а натомість кинула їй другий шматочок сирого тіста, менший, ніж попередній. Та коли бабуся посадила його в піч, він перетворився на велику, рум’яну хлібину, ще більшу.

Та дівчина не дала й цієї паляниці старій жінці й хотіла прогнати її, та бабуся попросила третій, останній шматочок тіста, щоб випробувати щастя. І дівчина, навіть на глянувши в її бік, кинула зовсім маленький шматочок.

Як ми вже казали, донька пекаря була надто гордою, щоб навіть поглядом обдарувати якусь там жебрачку. Та дарма. Коли б вона, виймаючи втретє з печі величезний рум’яний буханець, не відштовхнула старої жінки і не кричала, заїкаючись од злості: “Уух… уух… геть!”, а глянула на неї, то помітила б, як раптом змінилася жебрачка.

Зі старої згорбленої бабусі вона перетворилася на вродливу молоду жінку. Замість обірваного одягу з її плечей спадала золота мантія, а кривий костур перетворився на сяючу чарівну паличку!

Але дівчина вчасно не глянула на неї, а вийнявши з печі великий, рум’яний хліб, грубо відштовхнула фею і закричала:

– Уух!..уух!..

Та не встигла й слова кинути, як раптом перетворилася на сіру сову і з голосним “уух-уух!” вилетіла у вікно.