Принцеса на горошині

Жив був принц, і хотілося йому взяти за себе теж принцесу, тільки справжню. Ось він і об'їздив весь світ, а такого щось не було. Принцес було досхочу, та чи були вони справжні? До цього він ніяк дістатися не міг; так і повернувся додому ні з чим і дуже сумував, — дуже йому хотілося дістати справжню принцесу.

Якось увечері розігралася негода: блискавка так і сяяла, грім гримів, а дощ лив як із відра; жах що таке!

Раптом у міську браму постукали, і старий король пішов відчиняти.

Біля воріт стояла принцеса. Боже мій, на що вона була схожа! Вода бігла з її волосся і сукні прямо в шкарпетки черевиків і випливала з п'ят, а вона таки запевняла, що вона справжня принцеса!

«Ну, це вже ми дізнаємося!» — подумала стара королева, але не сказала жодного слова і пішла до спальні. Там вона зняла з ліжка всі матраци та подушки і поклала на дошки горошину; поверх горошини постала двадцять матраців, а ще зверху двадцять пуховиків.

На цю постіль і поклали принцесу на ніч.

Вранці її спитали, як вона спочивала.

- Ах, дуже погано! - сказала принцеса. — Я майже око не стуляла! Бог знає, що в мене була за ліжко! Я лежала на чомусь такому твердому, що в мене все тіло тепер у синцях! Просто жахливо!

Отут усе й побачили, що вона була справжньою принцесою! Вона відчула горошину через сорок матраців і пуховиків, такою делікатною особливою могла бути тільки справжня принцеса.

І принц одружився з нею. Тепер він знав, що бере за себе справжню принцесу! А горошину віддали в кунсткамеру; там вона й лежить, якщо ніхто її не вкрав.