Як Джек ходив щастя шукати

Жив у світі хлопчик. Звали його Джек. Одного чудового ранку вирушив Джек щастя шукати.

Не встиг відійти далеко — назустріч йому кіт.
— Куди йдеш, Джеку? — спитав кіт.
— Іду щастя шукати.
— Можна і мені з тобою?

— Звичайно! — відповів Джек.— Чим більше компанія, тим веселіше.

І пішли вони далі разом, стриб-скок, стриб-скок. Недалеко відійшли — назустріч їм собака.
— Куди йдеш, Джеку? — спитав собака.
— Іду щастя шукати.
— Можна і мені з тобою?

— Звичайно! — відповів Джек.— Чим більше компанія, тим веселіше.

І пішли вони далі разом, стриб-скок, стриб-скок.
Недалеко відійшли — назустріч їм коза.
— Куди йдеш, Джеку? — спитала коза.
— Іду щастя шукати.
— Можна і мені з тобою?
— Звичайно! — відповів Джек.— Чим більше компанія, тим веселіше.
І пішли вони далі разом, стриб-скок, стриб-скок. Недалеко відійшли — назустріч їм бик.
— Куди йдеш, Джеку? — спитав бик.
— Іду щастя шукати.
— Можна і мені з тобою?

— Звичайно! — відповів Джек.— Чим більше компанія, тим веселіше.
І пішли вони далі разом, стриб-скок, стриб-скок. Недалеко відійшли — назустріч їм півень.
— Куди йдеш, Джеку? — спитав півень.
— Іду щастя шукати.
— Можна і мені з тобою?
— Звичайно! — відповів Джек.— Чим більше компанія, тим веселіше.
І пішли вони далі разом, стриб-скок, стриб-скок.

Так і йшли, поки не почало темніти. Задумалися вони тоді, де їм ніч провести. А в цей час біля дороги з'явився будинок.
Джек звелів друзям не шуміти, підкрався до будинку і зазирнув у віконце. А в хаті сиділи розбійники і перераховували награбовані гроші.

Ось повернувся Джек до своїх друзів і наказав їм чекати на його знак, а потім кричати що є сечі. Приготувалися всі, Джек подав знак, і тут — кіт занявкав, собака загавкав, коза забекала, бик замукав, півень закукурікав. Такий шум зчинили, що розбійники злякалися і втекли. Тоді Джек із друзями спокійно увійшли до будинку.

Але Джек таки побоювався, щоб розбійники вночі не повернулися. І коли настав час лягати спати, Джек влаштував кота в гойдалці, собаку посадив під стіл, козу відправив на горище, бика сховав у підвалі, півня звелів злетіти на дах.

А сам ліг у ліжко.
Бачать розбійники: світло в хаті згасло, і послали туди одного зі своїх людей по гроші. Але він одразу прибіг назад і розповів, якого страху щойно натерпівся.

— Ось заходжу я до хати,— каже,— хочу сісти в гойдалку, а там уже стара якась сидить та в'яже. Як ткне вона в мене спицями!

А то був кіт, ви ж знаєте.
— Підходжу я до столу, хочу взяти наші гроші, а під столом шевець. Як встромить він у мене шило!

А це був собака, ви ж знаєте.
— Піднімаюсь на горище, а там хтось зерно молотить. Як трахне він мене ланцюгом — мало з ніг не збив!

А то була коза, ви ж знаєте.
— Нарешті спускаюся в льох, а там — дроворуб. Як запустить він у мене сокирою! Ледве ноги я забрав.

А це був бик, ви ж знаєте.
— Але все б нічого, якби не карлик на даху. Як заволає він: «А подати його сюди! А подати його сюди!..» Я й навтік.
А це півень кричав: "Ку-ку-рі-ку-у!" Ось і казці кінець, а хто слухав – молодець!