Розумна Ельза

Жив був на світі чоловік, у якого була донька, і звали її розумною Ельзою. Коли вона виросла, батько й каже матері: "Треба її заміж віддати". — «Добре, — сказала мати, — аби знайшовся такий молодець, який захотів би взяти її за дружину».

Нарешті звідкись здалеку знайшовся такий молодець на ім'я Ганс і почав до Ельзи присватуватись.

Однак він поставив умову, щоб його дружина була розумна. «О! - сказав батько. — У цієї дівки голова з мізками». А мати додала: «Чого вже! Вона така в мене кмітлива, що бачить, як вітер вулицею біжить, і така чутка, що, здається, ось муха кашляни — вона вже почує!» — «Все ж, — сказав Ганс, — мушу вас попередити, що коли вона не дуже розумна, то мені на ній і одружуватися не з руки».

Коли вони сіли за стіл і вже поїли, мати сказала: «Ельза, сходи в льох та принеси нам пива».

Зняла розумна Ельза кухоль зі стіни, пішла в льох, по дорозі постукуючи кришкою для розваги, а коли зійшла в льох, дістала стілець, поставила його перед бочкою та на стілець і присіла, щоб спини не натрудити та собі не нашкодити. Потім поставила перед собою кухоль і повернула кран біля бочки; а поки пиво в кухоль бігло, стала Ельза по сторонах дивитися і побачила над собою мотику, яку муляри по забудькуватості там залишили...

І ось почала розумна Ельза плакати і примовляти: «Коли раптом я за Ганса вийду заміж, нехай народиться у нас дитина, нехай виросте, та пошлемо ми її в льох пива націдити, та впаде йому на голову ця мотика, та приб'є її до смерті! »

І так вона сиділа біля бочки, плакала і криком кричала через те, що їй загрожує в майбутньому лихо неминуче... У будинку все ж чекали пива, а розумна Ельза все не поверталася.

Тоді сказала її мати служниці: «Сходи в льох, подивися, що там Ельза забарилася».

Пішла служниця і бачить: сидить та перед бочкою і кричить криком. "Ельза, про що ти плачеш?" — спитала служниця. «Ах, — відповіла та, — як мені не плакати? Коли я за Ганса вийду заміж, нехай народиться у нас дитина, та виросте, та пошлемо ми її в льох пива націдити, та впаде йому на голову ця мотика, та приб'є її до смерті!»

Тут і служниця сказала: «Адже, іди ж ти, яка у нас Ельза розумна!» — підсіла до неї і почала разом з нею біду неминучу оплакувати...
Трохи згодом, коли й служниця теж не повернулася, а всі за столом вимагали пива, щоб угамувати спрагу, батько Ельзи сказав працівникові: «Зійди ти в льох і подивися, чого там Ельза зі служницею забарилися».

Зійшов працівник у льох і бачить: сидять Ельза зі служницею та обидві плачуть. Тут він і запитав їх: Чого ви тут розплакалися? - «Ах, - сказала Ельза, - як же мені не плакати? Коли я за Ганса вийду заміж, нехай народиться у нас дитина, та виросте, та пошлемо ми її в льох пива націдити, та впаде йому на голову ця мотика, та приб'є її до смерті!»

І працівник теж сказав: «Ось, іди ж ти, яка у нас Ельза розумна!» — підсів до них і теж почав вити на весь голос.

 Зійшов він у льох і бачить: сидять усі п'ятеро поряд, ревуть і плачуть жалібно, один одного перевершити старається.

"Та що ж у вас за нещастя трапилося?" — спитав він. «Ах, любий Гансе,— заговорила Ельза,— сам подумай: як ми з тобою одружимося, хай буде в нас дитина, та зросте, та пошлемо ми її, мабуть, сюди пива націдити, та ось ця мотика, що там нагорі стирчить, на голову йому впаде, та приб'є його до смерті! То як же нам про це не плакати?» — «Ну, — сказав Ганс, — більшого розуму для мого домашнього вжитку не потрібно. Коли вже ти така розумна, Ельза, то я тебе візьму за себе заміж». Хапати її за руку, повів у будинок і весілля з нею зіграв.

Пожила вона скільки часу з Гансом, і сказав він їй: «Дружина, я піду на заробітки заради видобутку грошей, а ти йди в поле і жни, щоб у нас крім грошей і хліб був». — «Добре, любий Гансе, я так і зроблю».

Ганс пішов, а вона наварила собі славної каші та взяла кашу із собою в поле.

Ось вона прийшла на поле і сказала собі самій: Що мені раніше слід зробити? Чи жати перш за почати, чи кашу спершу кінчати? Е-е! Стану я раніше кашу кінчати!

І спорожнила свій горщик каші. Як вона наїлася, знову почала себе питати: «Тепер що робити раніше? Чи жати мені раніше, чи спати мені раніше? Е-е! Дай я посплю раніше! І залягла вона в жито, і міцно заснула.

Ганс давно вже вдома був, а Ельза все ще не поверталася, ось він і сказав: «Яка у мене Ельза розумна, така старанна! Досі додому не йде, працює, нічого не ївши».

А так як та все не поверталася додому і вже завечоріло, Ганс сам пішов за нею в поле, думає: "Дай подивлюся, скільки вона там нажала!" І бачить, що вона нічого не нажала, а лежить у житі та спить.

Тоді Ганс побіг додому, приніс сітку для вилову птахів з маленькими бубонцями і накинув на Ельзу, а та все спить собі та спить.
Потім Ганс знову побіг додому, замкнув вхідні двері, вмостився на своє місце і взявся до роботи.

Нарешті, коли зовсім стемніло, розумна Ельза прокинулася. Почала вона підніматися — і стала ніби божевільна: бубонці-то бринкають навколо неї, тільки-но вона рушить і ступить крок уперед.

Це налякало Ельзу, і вона впала в сумнів: чи точно вона є розумна Ельза? І почала вона себе питати: «Я це чи не я?» І сама не знала, що їй на це відповісти, і стояла в нерішучості. Нарешті вона надумала: «Піду я додому і спитаю: чи це я, чи не я. Ті вже напевно знають».

Підбігла вона до дверей свого дому і знайшла двері зачиненими; постукала в віконце і крикнула: «Ганс, Ельза в тебе вдома?» - Так, - відповів Ганс, - вона вдома. Тут Ельза злякалася і сказала: "Ах, Боже мій, значить, я не Ельза!" — і кинулась до інших дверей.
Але всі, щойно лунало брязкіт бубонців, не відмикали; і так Ельзі ніде не знайшлося притулку. Тоді вона втекла з села, і ніхто вже не бачив її більше.