Королевич, який нічого не боявся

Жив-був королевич, якому не полюбилося життя в батьківській хаті, і так як він нічого на світі не боявся, то і подумав: "Дай-но я піду побродити по білому світлу, душечку свою потішу, дивовижних всяких побачу."

Попрощався він зі своїми батьками, рушив у дорогу і їхав з ранку до вечора, і йому було рішуче все одно, куди приведе його дорога.

Довелося йому прибути до будинку велетня, і оскільки він був дуже втомлений, то присів біля його дверей і став відпочивати. Озирнувшись навколо себе, королевич побачив у дворі іграшки велетня: пару величезних куль і кеглі завбільшки на зріст людини.

Згодом трохи захотілося йому розставити ті кеглі і збивати їх кулею, і він радісно скрикував, коли ті кеглі падали, і веселився від душі.

Велетень почув шум, визирнув у віконце і побачив людину, яка була нітрохи не більше за інших людей, а тим часом грав її кеглями.

"Черв'як! - вигукнув велетень. - Як це можеш ти моїми кеглями грати? Хто тобі таку силу дав?"

Королевич глянув на велетня і сказав: "Ах ти, бовдуре! Чи ти думаєш, що ти один сильний на світі? Та ось я - я все можу, було б лише полювання!"

Велетень зійшов униз, зі здивуванням почав придивлятися до гри в кеглі і сказав: "Людина! Коли ти такий, тоді піди і добудь мені яблуко з дерева життя." - "А на що воно тобі?" - спитав королевич. "Яблуко мені не для себе потрібно, - відповів велетень. - Є в мене наречена, яка дуже хоче його отримати; але скільки я не блукав по білому світлу, а дерева того все знайти не міг." - "Ну, то я знайду його! - сказав королевич. - І не розумію, що могло б перешкодити мені те яблуко з гілки зірвати?" - "А ти думаєш, це легко? - запитав велетень. - Той сад, у якому дерево росте, оточений залізними ґратами, а перед тими ґратами лежать рядком дикі звірі і стережуть сад, і нікого всередину його не впускають." - "Мене-то впустять!" - самовпевнено сказав королевич. "Навіть якщо ти і потрапиш у сад і побачиш яблуко на дереві, добути його все ж таки мудро: перед тим яблуком повішено кільце, і через це кільце потрібно до яблука простягнути руку, якщо бажаєш яблуко дістати і зірвати, а це ще нікому не вдавалося. " - "Ну, а мені вдасться," - сказав королевич.

Попрощався він з велетнем, пішов по горах, по долах, по полях і долах і дійшов нарешті до чарівного саду.

І точно: навколо нього біля ґрат суцільним поруч лежали звірі; але вони схилили голови та спали.

Не прокинулися вони навіть тоді, коли королевич до них підійшов, і він переступив через них, переліз через ґрати і благополучно пробрався до саду.

Посеред того саду стояло дерево життя, і червоні яблука його так і руділи на гілках!

Вліз він по стовбуру вгору і тільки-но хотів простягнути руку до одного з яблук, бачить, що висить перед тим яблуком кільце.

І він, не замислившись, без жодного зусилля просунув через ту каблучку руку і зірвав яблуко з гілки.

Кільце ж міцно-міцно обхопило його руку, і він раптом відчув у всьому тілі своєму величезну силу.

Коли королевич зліз із яблуком з дерева, він уже не захотів перелазити через ґрати, а схопився за великі садові ворота, струснув їх разок - і ворота з тріском відчинилися.

Він вийшов із саду, і лев, що лежав перед брамою, прокинувся і побіг за ним слідом, але вже не дикий, не лютий - він лагідно йшов за ним, як за своїм паном.

Королевич приніс велетню обіцяне яблуко і сказав: "Бачиш, я дістав його без жодних зусиль."

Велетень, втішений тим, що його бажання виповнилося так швидко, поспішив до своєї нареченої і віддав їй яблуко, якого вона так сильно домагалася.

Але його наречена була прекрасна і розумна дівчина, і коли вона не побачила обручки на його руці, то сказала; "Не повірю я, що ти сам добув це яблуко, поки не побачу обручки на твоїй руці." Велетень сказав: "Мені варто тільки сходити додому і принести його," - а сам про себе думав, що не дивно буде у слабкої людини забрати силою те, що він не захоче поступитися добровільно.

І ось він зажадав каблучку від королевича; але той не віддавав. "Ну, ні! Де яблуко - там і кільце має бути! - сказав велетень. - І якщо ти мені не віддаси його добровільно, то мусиш зі мною за ту каблучку битися!"

Довго боролися вони, але велетень ніяк не міг упоратися з королевичем, якому постійно надавало сили його чарівне кільце.

Ось тоді велетень і пустився на підступну хитрість, і каже він королевичу: "Дуже я розігрівся від боротьби, та й ти теж! Ходімо, викупаємося в річці і прохолодимося, перш ніж знову боротися станемо."

Королевич, що не побачив підступності, пішов з велетнем до річки, разом з одягом зняв і обручку з руки своєї і кинувся в річку.

Велетень відразу схопив обручку і побіг з ним геть; однак лев, що помітив крадіжку, одразу пустився слідом за велетнем, вирвав у нього обручку з рук і приніс її своєму пану.

Тоді велетень потихеньку повернувся назад, сховався за дубом, що зростав на березі, і в той час, коли королевич став одягатися, він напав на нього і виколов йому обидва ока.

Ось бідний королевич і виявився сліпим та безпорадним; а велетень знову підійшов до нього, взяв його за руку, наче хотів допомогти йому, а сам відвів його на край високої скелі.

Тут велетень його залишив, думаючи: "Ось, ще два кроки переступить і вб'ється на смерть - тоді я і зніму з нього обручку."

Але вірний лев не залишив свого пана, міцно схопив його за одяг і легенько стягнув його назад зі скелі.

Коли повернувся велетень, щоб пограбувати мертвого королевича, він переконався, що хитрість не вдалася йому. "Та невже ж не можна нічим занапастити цього слабкого чоловічка!" - тільки промовив він, схопив королевича за руку і звів його іншою дорогою до краю прірви; але лев, помітивши злий намір, і цього разу позбавив королевича небезпеки.

Підійшовши до краю прірви, велетень випустив руку сліпця і хотів його залишити одного, але лев так штовхнув велетня, що той сам полетів у прірву і розбився на смерть.

Вірна тварина після цього знову змогла відтягнути свого пана від прірви і привела його до дерева, у якого протікав чистий, прозорий струмок.

Королевич присів біля струмка, а лев ліг на бережок і став йому лапою оббризкувати з струмка обличчя водою.

Щойно дві краплі тієї води оросили очні западини королевича, він знову вже почав трохи бачити і раптом розгледів пташку, яка недалеко від нього пролетіла і тицьнулася в стовбур дерева; потім вона опустилася до води і поринула в неї раз-другий - і вже злетіла легко і, не зачіпаючи за дерева, пролетіла між ними, наче вода повернула їй зір.

У цьому королевич побачив перст Божий – нахилився до води струмка, став у ньому обмивати свої очі та занурювати у воду обличчя. І коли підвівся від води, то його очі виявилися знову настільки світлими і чистими, як ніколи раніше й не були.

Подякував Богові королевичу за велику милість і пішов зі своїм левом блукати білим світом. І ось довелося йому прийти до зачарованого замку. У воротах замку стояла дівчина, струнка і вродлива собою, але зовсім чорна.

Вона з ним заговорила і сказала: "О, якби ти міг звільнити мене від злих чарів, що тяжіють наді мною!" - "А що я маю для цього зробити?" - спитав королевич. Дівчина відповідала йому: "Три ночі ти маєш провести у великій залі зачарованого замку, і страх не повинен мати доступу до твого серця. Як би тебе не мучили, ти повинен все витримати, не випустивши ні звуку, - тоді я буду позбавлена чарів!" Знай притому, що життя твого у тебе не заберуть. - "Серце моє не знає страху, - відповів королевич, - спробую, за Божої допомоги."

І він весело попрямував до замку; а коли стемніло, сів він у великій залі і почав чекати.

До півночі все було тихо; а опівночі здійнявся в замку страшний шум, і з усіх кутів з'явилися в величезній кількості маленькі бісята. Вони прикинулися, ніби його не бачать, розсілися посеред зали, розвели на підлозі вогонь і взялися до гри.

Коли один із них програв, то сказав: "Не гаразд! Затесався сюди один чужинець, він і винен у тому, що я програю." - "Стривай, зараз прийду, запічний біс!" - Сказав інший.

А крик і шум, і гамір все зростали, і ніхто б не міг їх чути без страху.

Але королевич сидів спокійно, і страх не брав його. Та ось усі бісяята разом скочили з землі і кинулися на нього, і було їх так багато, що він не міг упоратися з ними. Вони рвали його, тягали по землі, щипали, кололи, били і мучили, але він не промовив жодного звуку.

Під ранок вони зникли, і він був настільки стомлений, що ледве міг ворушитися.

Коли ж розвиднілося, до нього зійшла до зали чорна дівчина. Вона принесла йому пляшку з живою водою, обмила його водою, і він відразу почув у собі наплив нових сил, а всі його болі стихли разом.

Дівчина сказала йому: "Одну ніч ти виніс благополучно, але на тебе чекають ще дві."

Сказавши це, вона пішла, і він встиг помітити, що її ноги вже побіліли за цю ніч.

Наступної ночі знову з'явилися чорти і знову взялися за свою гру; потім знову напали на королевича і били, і мучили його ще більш жорстоко, ніж попередньої ночі, так що все його тіло було вкрите ранами.

Але оскільки він усе виносив мовчки, вони нарешті мали від нього відстати, а на зорі з'явилася до нього чорна дівчина і зцілила його живою водою.

І коли вона від нього йшла, він з радістю побачив, що вона встигла побіліти до кінчиків пальців на руках.

Залишалося йому витримати ще одну ніч, але найстрашнішу!

Чорти з'явилися знову гуртом…

"Ти все ще живий! - кричали вони. - Тебе, значить, треба так змучити, щоб з тебе і дух геть!"

Стали вони його колоти і бити, почали кидати туди й сюди, тягати за руки й за ноги, наче хотіли розірвати його на частини: однак він усе витерпів і звуку не промовив.

Зрештою вони зникли; але вже лежав зовсім знесилений і рухався; не міг він навіть і вік підняти, щоб глянути на дівчину, яка увійшла до нього і обприскувала, і рясно обливала його живою водою.

І раптом всі болі в його тілі як рукою зняло, і він відчув себе свіжим і здоровим, ніби отямився від тяжкого сну; коли він розплющив очі, то побачив перед собою дівчину - як сніг білу і прекрасну як ясний день.

"Вставай, - сказала вона, - та змахни тричі своїм мечем над сходами і всі чари згинуть разом.

І коли він це виконав, весь замок разом був позбавлений чарів, і дівчина виявилася багатою королівною. З'явилися до них і слуги, і заявили, що у великій залі стіл уже накритий і подано страви.

Потім вони посідали за стіл, стали пити і їсти разом, а ввечері того ж дня зіграли і радісно відсвяткували своє весілля.